Відоме й невідоме про українську хату
Українки, які підкорили Голівуд
Марія Примаченко
ТОП-10 найсильніших країн світу, якими керують жінки
Медовий місяць та шлюбні традиції українців
Сага про сільську жінку
Дружини гетьманів України: забуті долі
Коли дитина готова до школи?
Street Workout  популярний серед українських дівчат

українка у вишиванці

    Вишиванка —  духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

   Українці так полюбляють вишиванки, що вважають вишивку ледве не власним винаходом людства.  Та в світовій історії не знайдеш народності, яка б не використовувала мистецтво вишивання. Адже недаремно кажуть, що вишивка — це давнє і вічно молоде мистецтво.

  Народжувались і гинули цивілізації, країни, народи, а ми­стецтво набувало все нових ознак та якостей, вбираючи кра­щі зразки минулого, створюючи й удосконалюючи нове, ут­верджуючи й продовжуючи місцеві традиції. З покоління в покоління передавалося тільки потрібне та зрозуміле, придат­не до подальшого розвитку. Це і є традиції — спадкоєм­ність, або передавання національного характеру народу,  характе­ру виробів, прийомів майстерності.

  Виникнення вишивання — одного з найпопулярніших видів народного мистецтва — належить до епохи первісної культу­ри і пов’язане з використанням першого стібка при виготов­ленні одягу зі шкір тварин. Перехід від кам’яного та кістяно­го шила до кістяної, а потім бронзової та сталевої голки сприяв винаходу й удосконаленню нових способів шиття та вишивання, які доповнювали один одного.

   Матеріалом для вишивання в різний час були жили тварин, нитки з кропиви, льону, конопель, бавовни, шовку, вовни натуральні або фарбовані, волосінь, срібло, золото, перли та коштовне каміння, намисто й бісер, лелітки, мушлі, золоті та мідні бляшки, монети. На аплікації використовували хутро, шкіру, повсть, тканини. Змінювалися матеріали і способи вишивання, створювалися нові орнаменти й композиції, але залишалося постійним прагнення краси.

 Високого художнього рівня в мистецтві декоративної вишивки досягли стародавні майстри Вавилону, Індії, Греції, Риму, Ірану, Візантії, країн американського континенту. Їхні вишив­ки відомі з матеріалів археологічних розкопок, пам’ятників скульптури та живопису, записів літописців і мандрівників.

 Найдавніші вишивки, які дійшли до цього часу, належать VI —V ст. до н. е. Вони були виконані у Давньому Китаї на шовкових тканинах шовком-сирцем, волоссям, золотими й срібними нитками однобічною гладдю та уприкріп, стебло­вим, вузловим і тамбурним швами. Вишивкою прикрашали не тільки одяг, а й килими та декоративні панно із зображен ням дерев і фазанів. Тонкі вишивки Китаю вплинули на вишивальне мистецтво Японії.

  Різноманітні вишивки Давньої Індії та Ірану, виконані гладдю, штопальним швом і хрестиком на бавовняних, лляних ішовкових тканинах, застосовувалися в побуті й вирізнялися безліччю рослинних мотивів, зображенням тварин та жанрових сюжетів. Барвисті вишивки Візантії, що відзначалися розкішним шовковим та золотим шиттям і різноманітністю рослинних узорів, вплинули на розвиток вишивального мистецтва багатьох країн Західної Європи середньовіччя, де складалися свої орнаментальні мотиви, кольори та техніки виконання.

Особливого розквіту досягла вишивка в одязі панівних класів, на культових предметах і церковному одязі. В Іпатіївському літописі розповідається про те, як 908 р. князь Олег після переможного походу на Візантію одержав у дар одяг, вишитий золотом.

    В Англії з XIII ст. відома багата вишивка вільною гладдю орнаментальних мотивів із квітів і переплетених завитків рослин золотом, сріблом і шовком. У XVI —XVII ст. у Франції, Італії та інших європейських країнах були дуже поширені портрети, панно із зображенням людей і тварин на тлі пейза-жів з маєтками, міфологічні сюжети, картини полювання. Особливим багатством вишивальної техніки, різноманітністю зображуваних рослин, тварин і птахів на лляних і шерстяних  тканинах вирізнялися вишивки Іспанії.

 Дуже поширеною була вишивка білою та прорізною гладдю з геометричними і рослинними узорами у Франції, Німеччині, Швеції, Англії, Данії, Норвегії. У скандинавських країнах вишивали також кольоровою вовною та застосовували гаптування — вишивання золотими, срібними й шовковими нитками стібками вільної гладі.

 українка у вишитому одязіЗастосування вишивки на території колишнього СРСР має давню історію. Нею прикрашали одяг, взуття, кінську упряж, житло та побутові речі греки, скіфи, сармати й давні  слов’яни, які жили тут ще в І тис. до н. е.  Та лише з кінця XIII - початку XIV ст. вишивку почали широко застосовувати в народному костюмі та для прикрашання побутових речей

   Народні вироби здавна славилися розмаїттям візерунків, ори­гінальністю їх розміщення і витонченістю кольорових вирі­шень. Зі скарбниць народного мистецтва ми черпаємо натхнен­ня, чудові візерунки, неповторний колорит і технічні прийо­ми виконання. Застосовуємо їх при створенні нових узорів і композицій у сучасній творчості. Так продовжуються тради­ції народного мистецтва.

 Тому перш ніж розпочати виготовлення виробу, слід обдумати йо­го форму, оздоблення, характер та колорит узору, розміщен­ня орнаменту або окремих мотивів, які завжди залежать від призначення виробу та його застосування.

 Людина, яка постійно жила серед природи, спостерігала за нею, ще з глибокої давнини навчилася складати прості узори, умовні знаки-символи, якими вона виражала своє сприйняття навколишнього світу й ставлення до незрозумі­лих явищ природи. Кожна лінія, кожен знак наповнювалися зрозумілим їй змістом, були одним із засобів спілкування людей.

   Розгадати що на твоїй вишиванці допоможуть такі підказки: прямою горизонтальною лінією позначали поверхню землі, горизонтальною хвилястою — воду, а вертикальною хвиля­стою — дощ, трикутником — гори, схрещеними лініями - вогонь і блискавку.

Сонце й місяць — джерела світла — по­значали фігурами у вигляді кола, квадрата й ромба. Жіноча фігура з піднятими або опущеними руками символізувала образ Матері-землі, пов’язаний із вшануванням землі та во­ди. Східно-слов’янське божество Берегиня, або Мокош, вва­жали заступницею води, господарства, сімейного побуту та рукоділля.

 Дерева з розлогими гілками та фігури у вигляді жабок озна­чали родючість землі; трави, квіти, кущі й дерева називали «волоссям землі». Посланником сонця, тепла і світла, символом щастя та радості у давнину вважали птаха, який віщував прихід весни, урожай та багатство. Олень і кінь уособлювали «життєдайне світило» - Сонце, приносили щастя і веселощі, добробут.

 Головним символом був ромб, наділений багатьма значення­ми. Рівний та з відростками ромб був не тільки символом сонця і вогню, а й родючості, відродження життя, а смужка з ромбів — знаком життя. Ромб із подовженими сторонами вважали ознакою вінця зрубу дерев’яної будівлі; квадрат, по­ділений на чотири частини з кружечками або крапками в кожній, означав садибу та засіяне поле тощо.

 українська жінка  Окремі знаки-символи не тільки прикрашали одяг, житло і предмети побуту, а й мали охороняти, захищати, оберігати людину та ЇЇ господарство від злих духів, приносити щастя. Тому їх називали оберегами і наносили на видні й відкриті місця одягу, предмети побуту і будівлі.

   Оберіг, нанесений на окремі частини одягу, за повір’ям, оберігав людину на її життєвому шляху від злого ока й хвороби, удару блискавки та інших нещасть. З часом первісні уявлення наших пращу­рів давніх мисливців, рибалок і землеробів про фігури- символи були втрачені й перетворилися на декоративні моти­ви з тими чи іншими типами рисунка у різних місцевостях нашої країни.

     Поступово окремі фігури змінювалися, ускладнювалися, по­єднувалися з іншими формами, утворюючи візерунки або узори, — рисунки, складені поєднанням ліній, форм, кольо­рів та їх відтінків, розміщених у певному порядку, які у су­купності дають декоративний ефект. Так виникли орнамен­ти (від лат. — оздоба, прикраса) — послідовне повторення окремих фігур узорів або їхні групи. Основне при­значення орнаменту — прикрашати поверхню виробу та під­креслювати його форму. Ритмічне повторення одного або кількох елементів (мотивів) орнаменту називають рапортом.

 Мова кожного орнаменту тісно пов’язана з історією та куль­турою народу, його сприйняттям навколишнього середовища. У народній творчості орнаментику виробів утворюють групи геометричних, рослинних, тваринних, антропоморфних і змі­шаних мотивів, які складалися впродовж століть.

    Отже, візерунки, які прикрашають одяг і речі побуту, — не тільки окраса, а й естетичний та історичний досвід народу, його уявлення про навколишній світ і гармонію буття. Декоративне оздоблення вишивкою одягу та предметів побуту тісно пов’язане з побутом і працею людей, природою, з істо­ричними та культурними особливостями епохи і різних періодів розвитку країн і народів. У його основу покладено ху­дожні смаки й уявлення, національні мотиви та самобутність, колорит і майстерність, що властиві народній творчості.

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua