Ґендер не в клозетах…

ORLOVSKAYAСтаніслава Орловська

     Покажіть мені, будьте ласкаві, хоча б один законопроект, затверджений за часи незалежної України, який би декларував ґендерну нерівність між українськими чоловіками та українськими жінками?! Покажіть мені хоча б одну установу, у статуті якої було б чорним по білому написано «вхід із жінками заборонено»!? Хоча б щось!? Хоча б десь?! Бо я не бачила і, мабуть, тому, не розумію про що мова…

     Натомість мені відомо про таку програму Кабінету Міністрів України, як «Відкритість. Дієвість. Результативність». Затверджена у 2003 році, вона має пункт 2.2. «Створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини», який проголошує ґендерну рівність за мету.

    2005 рік – Кабінет Міністрів України затверджує Концепцію Державної програми ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006-2010 роки.

2005 рік – наказ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади стосовно забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків».

2005 рік – Верховна Рада приймає Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків».

Тут класично повинна прозвучати фраза:

– Так-так! Закони вони приймати вміють, а от статистика каже про те, що…

– Статистика, і справді, говорить сама про себе: серед держслужбовців України 72,8% - жінки, і лише 27,2 – чоловіки!

Ага!! А керівні посади…- крикне хтось ображений з гальорки.

– Керівні посади займають 51,5% жінок і 48,5% чоловіків.

Ага!! А держслужбовцям мало платять, от якби…

Наталя Королівська, народний депутат України – статок 243 млн. доларів. Людмила Безпалько, генеральний директор ЗАО «НПЦ «Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу» – 216 млн. доларів.

Нє, ну то ж виключення… – пробубонить собі під ніс якась тендітна жіночка у чорних окулярах, що маскують відбиток сильної чоловічої руки.

      Шановна моя, побита життям! Ви потрапили у саме яблучко – ось тут і починається ґендерне питання!!! Аби його вирішити, треба всього лише зрозуміти, що кожен з нас і кожна з нас (уточнила, щоб не дай Боже, не зарахували у сексисти) – виключення.

    А у жінок, що ховають під окулярами від сонця синці, як власне і у тих, що досліджують «жіночу прозу/поезію», як і у тих, що беруть шлюб, «бо то ж треба», як і у тих, що замість свого розвитку, в 20 років обирають регулярний, але аж надто швидкий секс із гладким 50-річним гаманцем – у всіх ображених і скривджених ґендерним питанням жінок тільки одна проблема – інверсія статі і ґендера. Там, де повинен бути ґендер, тобто в голові, у них розташована стать, відповідно їхній ґендер опиняється в їхній …

    Ґендерне питання, на мій погляд, вже неактуальне, як соціальне питання. На разі воно існує тільки, як психологічна патологія, у якої прадавнє коріння, і яка вражає жіночі голови покоління за поколінням. Але гуртом навряд чи є сенс його вирішувати. Для себе я вирішила його так: за статевими ознаками, я обираю двері у water closet, але! виграю, закохуюсь, отримую, віддаю, сподіваюсь, йду до мети, тримаюсь своїх, надихаюсь життям, дивуюсь світові … як особистість, а не як самка одного з біологічних видів… як людина, яка, буду відверта, іноді влучно використовує те, що вона жінка.

Отже, у мене до свого ґендеру – ніяких питань.

***
Моё нутро кровоточит...
Черными дырами и морскими узлами...
Я стремлюсь выражаться точно...
Вписываться в общий круг. тупыми углами.
– А ты знаешь, что будет, если отпустить все, что рвется?
– Не знаю...но лично я соберу чемоданы и к солнцу.
– Я соберусь по кусочкам и в рамку.
– Я соберусь в кулак и ! ранить !
– А ты?
– Я ...покурю...попрошу прощения у Господа...
Не за то, что грешна. А просто.
И он просто простит меня и мой язык острый.
И на своем мягком скажет: проститься просто.
Просто представь, что ты - остров.
И
сотни лет
в твоих песках гибнут.
И
тыщи звезд
с твоих земель
не видно.
Но
пары стоп
на твоих берегах хватает.
И
остров
тает.
– А ты, Бог, знаешь, что будет, если отпустить все, что
рвется?
– Ха-ха! Просто отпусти, если неймется!!!:
Альфа. Ты уволишь меня от глупых вопросов.
Бета. Себя от посторальных неврозов
Нас от лишнего напряжения.
Ненужных друг другу от силы притяжения.
Нужных друг другу от бессилия пред расстоянием.
Импотентов от состояния нестояния.
Перевозбужденных от... собственно того, что их мучит)
Омега. Короче, ты сделаешь мир лучше!
Отпускай все, что рвется. Благословляю!
– Но как, Господи, как???
– Ммм...Я не знаю)
Я, видишь ли Бог, и только в теории мыслю
о человеческих механизмах.
Поэтому в таких вопросах, сама, дочь моя, сама.
Ныне и присно.

***
Молния, как морщина на лбу дрессировщика,
Как небо, твою спину разделяет на паром и
паромщика,
Как паром реку, разделяет на взлом и взломщика,
Мои пальцы двигаются: пупок->грудь->шея->щека.
Как щеколда – пространство. на (!) щелчок – и молчу.
Я готова отдаваться под скрип двери ключу.
Разобьюсь о дно – превращусь миллионом тигриц.
Дрессировщик, твоя морщина стоит всех лиц.
Дрессировщик, твоя плеть, как воля дна – одна.
Покоряюсь, ибо только так могу быть вольна.
Покоряюсь, ибо в покорстве соль, перец, мята и крик.
Моих лет, у которых уже века – только один миг.
Дрессировщик, я прошу тебя. Только одно.
Когда выйду вся, сшей из шкуры моей «то пальто».

Время

Побеждай меня, Время.
Бескомпромиссно, безнравственно
Беззаботно, безлико
и
с
долей варварства.
Побеждай меня, Время.
Я готова тебе сдаться.
Расфасоваться в коробочки дней
Птицами взглядов и ненавистей,
Змеями чужих и своих страстей,
Биполярностью верностей.
Я готова.
Вонзай в меня
Шагов своих уверенность,
Выверенность,
Исчерченность.
На ладонях моих
изначальная
тебя
исчерпанность.
На дубовых полках своих
Находи мою конечность,
Заряжай в арбалет
и
стреляй!
Я готова –
Я крепко держусь
за твою быстротечность.
Побеждай меня, Время.
На лбу оставайся шрамами.
Они мною любимы, как дети любимы мамами.
Они мною хранимы, как письма хранят влюбленные.
Время...Я победима.
Я тебе покорная.
Я готова идти позади и морщины точить мудростью.
И осанку твою крестить своей сутулостью.
И смешить тебя, как все, попытками обгона, опережения,
Но я-то знаю, что на твоей полосе
возможно только скорости снижение...
Время, но ты же видишь...
какая я к тебе...
подобострастная...
Ну, давай,
останься со мной,
Я налью тебе самого красного,
Постелю тебе самого мягкого,
Самого теплого
и спокойного
пожелаю сна,
чтоб мурлыкал тебе колыбельные позову кота...
Лягу рядом и укроюсь счастливою маскою
и мы станем с тобою героем одной сказки...
Время...Обернулось ко мне... В пол оборота...
И сказало: Ну что тебе надо?
Ну, кто ты?
Это ж надо так умело мотать нервы?
Ты что последний? Или может быть ты первый?
От таких как ты, все кости болят
и внутренности немеют.
Поэтому, для тебя, mon ami, я буду идти быстрее.

Заповіт

У меня есть две руки...
не мои, но важнее...
одна – светлая как стихи
а другая – смуглее
как песня народной тоски
о без вести пропавшем Энее
И обо всех..
без вести пропавших героях
– Почему пропали?
– Не умели ходить строем.
– Почему не умели?
– потому чтоб ходить в ногу
нужно по меньшей мере
ходить земною дорогой.
а по большей
смотреть впереди
упераясь как в стену –
в затылок
точно такого же как ты
недогероя и недосына
точно такой же как ты
недостраны.
та рука, что светла
пишет на смуглых лицах
морщинами
точно таких же как ты
женщин и мужчин
лица...
как тексты,
быстро теряющие актуальность
лица...
как папирусная бумага,
которую от ненадобности
скомкала старость
и...!
выбросила
в
открытые рты немого чернозема.
странно...
почти нет страны,
а я чувствую – дома
странно...
моей Украины
почти нет.
была
и
вот
вот
не станет.
а я чувствую ее
кожей всех моих
лет
лент
леты
в которую канет.
я смотрю на нее и думаю...
и по-мужски, и по-детски...:
«...какая красивая..:
вся в весенних лучах
и весенних злывах»
я смотрю на нее,
чтоб понять
что такое бессмертие
наверное...
это когда
твои дети
продают тебя в бодель
крутят тебя на вертеле
а ты – рада.
потому что здоровы
твои дети.
а ты рада!!!
потому что чернозем!
снова пахнет!
и снова! Воскресением!
и потому что
завтрашний! день
станет для кого-то из них
Спасением!
и потому что
твои сыновья,
пустившие тебя по кругу,
не спросив имени,
станут богаче!
а на их языке,
это значит – счастливее. и тебе не жалко-
ты отдашь им свою,
если надо,
козырную
карту
ведь что поделаешь,
если для них счастье-
это чувство азарта.
и что поделаешь,
если для них счастье –
это быть твоими
карателями.
и что поделаешь,
если твоё счастье –
быть их матерью.
а моё счастье –
иметь две руки,
чтобы жить,
и
одну Родину
среди всех прочих
известных мне стран.
и когда прийдет
время
руки на груди сложить
и
забыть все, что пройдено,
я хочу быть похороненной
в
одной
из
Ее
ран.

Старые люди

Новые люди –
Пусто на блюде.
Скверно мне спится
Солнца ресницы
Накрашены тушью
Знаешь ли,
Душно.
Знаешь ли
Пьяное
Фортепиано
Рвется наружу
Видишь ли
Скучно
При постоянной
Трезвости мыслей
Видишь ли
Кисло
Я и смешала
Красное с белым
Грязное с чистым
И получила
По носу
От моралистов
В пах
От критикесс
Нагоняй от мамы
Вроде бы средний
Рост и вес, но…
Как же я некоторых
Уже достала...
Поиск –
Не всегда вознагражден,
Но всегда наказуем.
Зодчему – кирпичи,
А мне – сказуемые.
Если ты песня – молчи,
Если ум – обезумевай,
Мой отчий дом сочит
Везувием.
Помнишь ли нас
Абсолютно не тронутыми
Условностью фраз
И вообще условностями
Помнишь ли нас
Совершенно не тронутыми
Цифрами
Помнишь ли нас
Совершенными мифами?
Вот тебе бабушка
И реинкарнация.
Были детьми,
А теперь менструация.
Из ноосферы –
В эмпирику –
Деградация.
Мы как подарок
Сатирику
На инаугурацию.
Помнишь ли?
Помнишь.
И я.
Только путаюсь
в воспоминаниях.
Знаешь ли
Это как крови переливания
Видишь ли
Это особое знание
Помнишь ли?
Помнишь.
И я.
До свидания.

***
Испанской рапирой поправлю тебе воротник,
Я вижу, любимый мой, враг, ты сник?
Я вижу попытки нащупать в штанах курок?
Там нет. Я проверяла, сосунок.
Я вижу, мой маленький, ты совсем продрог???
Ну так, подойди тихонечко, поверни замок,
Открой, закрой с той стороны и...
Будет тебе не одна, а три войны.
И будет мне, не одна, а три головы.
И буду не я, а ты на конце иглы.
Ну что? либо мой либо мертв, чувак.
ты уж не обессудь: по другому никак.
Я ПО-ЛЮБОМУ в дам-ках.
Ну вот) а кричал: не буду! не буду!
Иди, дорогой мой, мой посуду).

***
О! Безсмертна! О! Непорочна!
О! Незаймана пристрасть Духу!
Руху мені! Руху в мене! Руху!
Ненавиджу в очі – люблю заочно.
Затіни мій профіль луною свого крику
Я не буду проти призначеного лиха
Я не буду за... Я не буду. А тепер тихо.
Дайте пару сяючих слів Метерлінку
Відбиваюсь в калюжах дахами подиху вітру
Відбуваюсь в неназваних долях НовоЗаповіту
Відбуваю щовірша свої многії літа
Відбуваю щоночі на зустріч назві і титру.
І з дев’ ятого поверху свого власного ґлузду
Я наважилась скинутись за сама-собі-межі
Не виходить...бо дена-вежі
Замість того щоб падати – я грузну.
Тож послухай мене пані красива і ніжна,
Якщо звісно красиві і ніжні не нехтують слухом
Я – прекрасная Тілом, ти – прекрасная Духом,
Тож сік яблука чи каміння наріжне?
Діво, стань пред мою короткозорість!
Діво, стій! Я хочу тебе писати,
Знати, мати тебе за ґрати,
Що не пустять блакитно блукати в прозорість.
О! Безсмертна! О! Непорочна!
О! Незаймана пристрасть Духу!
Руху мені! Руху в мене! Руху!
Ненавиджу в очі – люблю заочно.

Друзям

Як каже Даша Ніколіна,
Наше життя – ксерокопія.
При чому настільки спотворена,
Що хтось зараз піде за допінгом.
Тидиж-тиж! Лалай-ла! І досить!
З мене цих розмов про кризис
Про чергову пропиту осінь
Про те, що rockstar Jesus
Нас не зрозуміє потім,
Коли зважить «за» і «проти»
І ми будем пити доти,
Доки не дійдем із ним згоди.
Тидиж-тиж! Лалай-ла! І бачу:
Дівчата…і хлопці…красиві…
Я ж потім собі не пробачу,
Якщо не вип’ю із ними.
Тидиж-тиж! Лалай-ла! Сумно…
Давай поговоримо, друже…
Про кризи, про те, що всі суки
Чувак, я люблю тебе…дуже!
Тидиж-тиж! Лалай-ла! Темно…
Замість думки – дірка.
Про те, що на…даремно на…
У шлунку своя вечірка.
Погано. Виходжу на кухню,
А там, сидить Даша Ніколіна.
Пошепки, майже нечутно.
Краплі дощу пересолені
Торкаються підвіконня.
Світ у культурній комі.
Стримую жести сонні
І віддаю слово Донні.
А вона мені каже:
Стась, ти послухай…
Це вічно і ново:
«Друзей моих прекрасные мечты
Появятся и растворяться снова…»

Поцілунок Ван Гога

Чорний Пудель дивиться прямо в очі,
Питає: «Хочеш?» Я кажу: «Ну, звісно, хочу»
Чорний Пудель дивиться прямо в губи,
Питає: «Будеш?» Я кажу: «Ну, звісно, не буду»
«Чому?» «Бо не перша, і, навіть, гірше – чергова,
Одна з моїх реінкарнацій був Ієгова,
І свідки того досі надмірно привітні...
Їм не пояснити що то було перше квітня.
І ти не додаш моїй прірві ні крихти ґрунту,
Твоя проблема в тому, що я це знаю
Тож наша угода не важитиме і фунту –
На хибні проекти часу не витрачаю.
Чорний Пудель дивиться прямо в спину.
Він екзамінує мою вразливість.
Досвідчений вчитель чатує мою провину.
Ця варта триває, тримає за руку вічність.
За ліву руку тримає, трива палювання
На Білого Світлого Сріблого Єдинорога,
А права рука вічності прагне кохання,
А я прагну хоч раз побачити Бога.
Одна з моїх реінкарнацій: я була Ікаром…
Закоханість в сонце – це як тютюнопаління,
А мати крила – це як закидатись трамалом…
Візьми мене, Боже, в свої сноведіння!!!!!!
І я обіцяю не задавати питання…
І я обіцяю поводитись тихо і скромно.
Я просто втомилась від сама з собою змагання.
Одна з моїх реінкарнацій – зірка порно.
І я протинаю себе Єдинорогом,
А Чорний Пудель лиже руки Ласкавий,
Лукавий…Це поцілунок Ван Гога.
Напевно, все ж таки, Богом Данний.
Втікаю від реінкарнацій
Кульмінацій
Вічних ерекцій
і
Менструацій
Фанів,
Профанів
і
Промоакцій
Від «iudice iuste» втікала разів – надцять.
Балетна збалансованість моїх весел
Ламається, бо хвилі – скелі...
Але я триваю, тримаюсь out of matter.
Між мною і Богом лишається тільки стеля

Красный стих

Корни плачут искушением
Ветви плачут искуплением
Деревья плачут кровью.
Руками Марии Оранты к небу вздымаются…
Вы видели?
Деревья плачут кровью.
Что же будет? – шепотом
Что же будет – голосом
Что же будет? – криком
Когда ничего не станет? Неужели после нас всех даже
разового лепестка не останется?
Даже желтой иглы
Срубленной сосны
Прошлогодней весны
Растраченной казны
Подаренной чумы
Проигранной войны
Застреленной птицы
Сквозь ладонь спицы
Нерожденной улыбки
Умершего монаха,
Который в последнюю секунду,
Только что,
Успел понять, что
Цирк,
Колизей
И
Церковь
– Это одно и то же,
Даже отпечатка наших песен
На глади
вытертых в муку
выжитых в прах
выжженных в пепел чувств
не останется?
Не останется.
Когда то, что сверху упадет на нас
Огромным
Уродливым
Нежизнеспособным
Раскаяньем…
Под ритм танца двух замолчавших голосов.
Просящих друг у друга
Подаяния милосердием –
Не справедливостью, но
Милосердием.
Деревья плачут кровью.
Что будет, когда ничего не станет?
Бог скажет: «Слава Богу!»
Спрячется в угол Вселенной, укроется пледом в
красно-зеленую клеть.
И наконец, уснет.
Я рассказала тебе все это, мой друг, грязное
колесо автобуса,
Может быть тебя зовут Сансара?
Будь безымянным мой друг.
Я рассказала тебе о том, как деревья плачут
кровью.
Ты слышишь, как стучит мое сердце?
Нет.
Значит ли это, что у меня нет сердца?
Значит ли это, что у моего сердца нет меня?
Оно пустило в меня корни, а я ушла.
У многих из нас внутри растет дерево,
которое от одиночества
Плачет кровью.

R.S  Вже сьомий рік поспіль в Україні відбувається загальноукраїнський фестиваль читаної поезії для молодих авторів «Молоде вино». Цього року вперше за весь час існування фестивалю в числі переможців з’явилася представниця Донецька – Станіслава Орловська. Вона відома донецькій публіці учасниця відкритих слем-фестивалів та поетичних вечорів. 

 

Comments:

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...