Оксана Васьків: таких пар довкола дуже багато

оксана васьківОКСАНА ВАСЬКІВ - художниця, поетеса,  одна з авторок поетичної збірки під назвою "Із жертв у ліквідатори" присвяченій темі домашнього насилля та гендерної рівності.

У збірці, крім віршів, авторка ділиться власними роздумами щодо того як виникає насилля та нерівність, і як можна цьому запобігти.

   "Таких пар довкола дуже багато. У вас теж є такі знайомі. Він її ображає, а вона залишається з ним. Бо боїться: самотності, слабкості, безгрошів’я, втрати статусу. Вона терпить і замикає в собі ці образи, а коли щось «вилазить» назовні — «ви нічого не знаєте — він насправді хороший!». 

    Бути «хорошим» не завжди означає вдаватися до побоїв. Можна словом завдавати моральної шкоди, методично, щодня принижуючи в побуті і на очах інших. Чим це не насильство? Можна спробувати відгородитися, переключитися на дітей, дім, роботу, але від цього першопричина на зникне.

     Ми самі конструюємо свій світ. Жінка потребує любові, бо потребує віддавати. Та нерідко виходить, що знайшовши ту умовну «свою половинку», розчиняється у ній і віддається повністю, не залишивши бодай дещиці простору для себе.

 

 Для того, щоб поговорити віч-на-віч із собою, відійти на деяку відстань і поглянути збоку на власне життя. Ось я віддаю, ось цим я жертвую, тут я слухаю і мовчу, це я стерплю, це забуду, цим не перейматимусь, але що ж я роблю не так? Може я себе обдурюю? Ось тут мені нав’язують провини і комплекси, ось тут вказують на мої недоліки. Чому це так часто повторюють? Щоб я вірила в підміну понять, підміну лише для мене, а, отже, моє життя могло би бути зовсім інакшим.

Випадки гендерного насильства — це не поодинокі злочини, переважно це тяглість, взаємини в сім’ї чи на роботі, котрі тривають іноді роками, бо саме жертва не може залишити свого кривдника, чіпляючись за примарну стабільність співжиття, вигадуючи собі додаткові мотиви, продовжуючи вірити у підміну понять.Не секрет, що запобігти цьому можна, навчившись казати «ні». Але, щоб навчитися казати «ні», треба навчитися казати ще одне, дуже коротке слово. Щоб навчитися казати «ні!» треба навчитися казати «я».

– Навіщо ви піднімаєте у своїй творчості соціальні питання? Це громадянський обов'язок чи виклик часу?
 
–  Не можу сказати, що часто зачіпаю у своїй творчості соціальні теми. Мої вірші більше про індивідуальні переживання, або про якісь уявні простори. Але виклик часу є, як би пафосно це не звучало. Зараз почала писати прозу, доволі специфічну – позбавлену поетичних алюзій та інтимних переживань. Навпаки – стало цікаво простежити рух маленької людини в суспільстві, всі ці соціальні міфи, стереотипи, кліше і штампи, які так на нас впливають. Мені не хочеться вдаватися до моралізаторства і якогось там відчуття обов'язку, коли я пишу про суспільство. Хочеться просто взяти усе, що відбувається поруч тебе щодня, і розкласти, наче колаж на столі, щоб інші теж могли подивитися.
 
– Чому саме цей проект? Вас зацікавила конкретна соціальна проблематика? 
 
Мене запросив до участі у проекті Ярослав Мінкін. Дуже заімпонувала і концепція і товариство поеток, представлених на сторінках антології. Саму назву «Із жертв у ліквідатори» вважаю вдалою. У середовищі літераторів побутує скептичне ставлення до антологій, бо вони рідко мають видавничий успіх. Але цю книжку хочеться взяти до рук.
 
–  Гендерне насильство в Україні. У чому криються передумови його існування і як з ним боротися? 
 
–  Можемо сто разів говорити, що це тяжка спадщина радянського режиму, але все починається із сім'ї та виховання. Людина змалечку бачить модель стосунків і всотує її як губка. Слухає, що треба терпіти, мовчати заради якоїсь стабільності, "сімейного статусу" і таке інше. Що узалежнення – це закономірність. Що така "жіноча доля" та інші дурниці. Специфіка усього нашого пострадянського минулого така, що людині не прищепили здорового егоїзму, не виховали поваги до самої себе. На моє глибоке переконання, якщо почуваєшся жертвою, боротися можна лише розібравшись у власній голові. Бо коли повторюється знову і знову – значить ти це дозволяєш, а якщо дозволяєш, значить це тобі подобається?
 
–  Чи стикалися ви особисто з гендерним насильством? Чи можна перемогти його в родині?
 
–  Я люблю підслуховувати розмови людей на вулиці, в транспорті. Іноді траплялося чути діалоги з ознаками психологічного тиску. Як правило, той, хто чинить такий тиск на свого партнера має власну систему понять та норм «моралі». Повчаючи і принижуючи, він постійно повторює і наголошує на своїх принципах. Збоку слухаєш таку тираду і думаєш «який ідіотизм, як можна сприймати і погоджуватися з цим, як можна взагалі плекати стосунки із такою людиною?». В мене немає співчуття до людей, які чинять побутове насилля над своїми близькими, принижують протилежну стать. Якщо в сім'ї такі випадки повторюються, а жодні розмови і примирення не дають результату, нема сенсу залишатися у такій сім'ї.
 
- Чи важливі подібні проекти і чи зможуть вони реально вплинути на проблему? 
 
Важливо, що цей проект (збірка  жіночої поезії) проблему озвучив. Здебільшого, соціальні проекти кричать про расизм, наркоманію, алкоголізм, хвороби. Ці проблеми серйозні, але вони у нашій колективній свідомості належать до категорії «абсолютного зла». З «абсолютним злом» можна і треба боротися відкрито. А от гендерне насилля та насилля в сім’ї – це теми, про які говорити  незручно і соромно. Від цього хочеться дистанціюватися, уявити, що воно існує деінде – в інших країнах чи у середовищі соціальних низів.
 
Але це може відбуватися зовсім поруч, в сім’ї чи серед знайомих нам людей.  І тому мовчимо, відводимо очі, мовляв, нехай розбираються самі. Так же? Те, що про гендерне насилля починають говорити не застережливим тоном соціальної реклами, а мовою молодої літератури – вже великий плюс. Інша справа, чим цей проект відгукнеться у читачів.

Мовний бар’єр

Мовний бар’єр. Це такий невблаганний висновок
Майже впритул відчувати шалену відстань,
Отже, бракує блискавки вашій близькості,
Значить, ти бачила блискавку в іншому місці.
Мовний бар’єр. Ретушуєш хвилини тишею,
Вдома віч-на-віч до нього очей не звівши,
Мабуть, ти просто не здатна приймати рішення,
Власне, ніхто й не чекає від тебе рішень.
Мовний бар’єр. Хай би швидше усе минулося,
Мовчки повториш і, звісно, собі не віриш,
Міддю розлитою зрошує вечір вулиці,
Щось у тобі перекреслилось чи перетнулося,
Хтось у тобі проростає наступним віршем.

***
Передгроззя за містом.
Півкрок електричних опор.
Сукня в квіти дрібненькі
на темному фоні.
Коло колії дім —
нетривкий пристанційний комфорт.
Раннє літо.
Безсоння.
Вікно.
І долоня в долоні.
Передмістя грози.
Переддотик легкий до плеча.
Небо змінює колір
Із синього в темно-бузковий.
Надвечірнє повітря густе,
наче липовий чай,
розчиняє в собі
рафінад промислових околиць.
Перехрещені рейки повзуть
у високу траву.
Запах ночі терпкий
крізь кватирку тече до кімнати.
Сукня в квіти дрібненькі.
Далекого поїзда звук.
Переплетення рук
І грози переможні розряди.

***
Металеве крило перекреслює вітер
Залишаючи вибір — сьогодні летіти
Двері хрипко прочинить
Застуджений протяг
Невідома країна
На південних широтах
Випускаю з руки, наче нитку червону,
Починаю спочатку, очікую дзвоника
А по тому все просто —
Ми з Тобою говоримо.
Мій улюблений острів
У Балтійському морі
Промовчу запитання — а що таке відстань?
Наче пройдений день у маленькому місті
Синім снігом застелить
Сьогоднішній шлях.
Попелястий метелик,
Надвечірній маяк.

***
переміна сезонів завжди означає межу
і бажання втекти за кордон від тутешнього холоду,
загубитись в юрбі, запірнути у мову чужу,
заблукати надовго у парках міських під костьолами
притулитись до шибки в пустому вагоні метро,
подолати мости, перетнути майдани просторі
і, нарешті, купити квиток на вечірній пором,
щоб дивитись, як тонуть вогні
у Північному морі

Порубіжжя

Не дошукуй провини, ми просто дійшли порубіжжя.
Наче допит — у вічі вогні пограничного світла,
Коротесеньку відстань, що завше долалася пішки,
Перемірюєш кроками, мов найсуворіший митар,
Прикордонний контроль.
Ані натяку більше на ніжність.
Ця розмова, мов шибка у тамбурі, знову розбита.
Холоднішає ніч. Що я можу цієї пори?
Міжсезоння в повітрі, попереду — смуга кордону.
Перетнути межу, а відтак на Твоє «говори!»
Проковтнути слова і відчути їх посмак солоний.
Не лякайся, піймавши у грудях уривчастий ритм,
То не серце, а просто віддалений стукіт вагонів…

Камікадзе

Ніжність, тривалістю в термін армійської служби
Будь-яка участь в бою — неминуча поразка
Кожного ранку пришпилюю табельну усмішку
Знаєш, таких називають летун-камікадзе

Креслять між нами кордони воюючі сторони
Вкотре вже поспіль зірвалось хитке перемир’я
Після маневрів додому вертаюся стомлена
Мабуть, покину літак і піду в дезертири
Тут, на землі, трибунали мене не шукатимуть
З небом двобій остаточно вичерпує сили —
Більше не хочу терпіти ворожих локаторів
І горизонт озирати крізь вічко прицілу
Тільки для кого тремтить у ранковому світлі
Наших секретних летовищ висока трава?
Я відчуваю присутність священного вітру
Діє військова присяга. Пора за штурвал.

Блокпости

Від розмови про вічне сьогодні, мабуть, не втекти
І тому в цигарковому присмерку вечора знову
Він мені вимальовує мапи своїх атлантид
Я йому відкриваю кордони своїх автономій
Там, де річка Євфрат зустрічається з річкою Тигр,
Кожен камінь, мов літера Книги, нам добре відомий
Де ж це військо сирійське? Дивись — я зняла блокпости
Не зустріти солдатів на мурах мого Вавилона
Він заводить полки у сипучі піски палестин
Між гарячих пустинь кілометри нейтральної зони…
…На Червоному морі нарешті закінчився штиль
Розвертаю вітрильника. Просто прямую додому.

***
Знаєш, нічого не можна ствердити
Жодного слова — сказати точно
Хтось мою твердь розбиває свердлами
Хтось мої сумніви вперто точить
Хтось мене вносить у папку «вибране»
Це лиш початок нових випробувань
Знаєш, як важко насправді вибратись
З травня, від поглядів наших вологого
Знаєш, я зовсім не вірю в завтрашнє
Бо визнаю тільки те, що поряд
Всіх літаків моїх траси завчені
Хтось переносить на інший полюс
Всі мої крила і всі пропелери
Всю мою ртуть і гарячий стронцій…
Знаєш, у чому я твердо впевнена?
В крихтах солодких рудого сонця.

***
Ти, котрий вміє любити, пусти під укіс її поїзд,
Ти, котрий вміє любити, доводь її вкотре до сліз,
Болю завдай чи живим повернися із бою,
Тільки, благаю, в зіниці її не дивись
Ти, котрий вміє любити, води її парком,
З мандрів чи просто з роботи її зустрічай,
Квіти даруй, ну і, звісно, прикурюй цигарки,
Тільки не треба нічого читати в очах
Хочеш — пиши їй цікаві листи із відряджень,
Чи пригортай коли раптом самотньо і страшно,
Можеш долати моря, можеш рушити стіни,
Пити коньяк, або просто лузати насіння,
Разом дивитись кіно, чи дивитись на зорі,
І пригадати десятки веселих історій,
Можеш пірнути за нею в пронизливий травень
Та пам’ятай — в неї завше лишається право
Інколи просто мовчати віч-на-віч з тобою
Вмієш любити?
Пусти під укіс її поїзд!

Паелья

Випручуєшся, як можеш
Кажеш
йому:
«Давай приготуємо паелью,
Ти ж знаєш, з мене погана господиня,
Ти все про мене знаєш
навіть те, як я хочу втекти з цієї держави,
Але годі сваритися,
Давай приготуємо паелью.
Цю страву готують в кожному іспанському домі
В кожному іспанському
Мексиканському
Аргентинському
Парагвайському
Уругвайському
Перуанському
Венесуельському
Та Пуерто-Ріканському домі
В кожному іспанському домі, де стоїть вівчарик
коронованої Богородиці
І в кожному іспанському домі, де під подушкою
заникано греко-католицький молитовник
Готують паелью
Зерна рису не проростають у помірно
континентальному кліматі
Знаєш, по всій Європі розпустили прикордонників
І тепер світло порожніх митниць
сягає зірок над автобанами
Куди зникають кораблі з дитячих книжок,
коли «інші країни»
вже не здаються такими далекими?
Давай кришити на пательню іспанські галеони
за відсутності морепродуктів
Все одно наші думки не проростуть назовні
Навіть коли відстань в межах однієї кухні
вимірюється милями
Давай не згадувати про «це»
Отже,
Випручуєшся як можеш
Встаєш із ліжка
Кажеш
Йому
«Давай приготуємо паелью
Ми ж з тобою досі не куштували
Цієї пролетарської страви».

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...