Люба Якимчук

yukimchuk– Чому ви взяли участь у цьому проекті? Вас зацікавила конкретна соціальна проблематика?

– Звичайно, я не байдужа до гендерного насильства,бо я жива людина, яка  мислить і співчуває,  хоч, як і всі ми,  маю дещо інакший погляд на гендерну проблематику,  ніж вона постає з сукупності текстів антології «Із жертв у ліквідатори».

 – Ще у передмові ви кажете, що не треба дивитись на  гендерну нерівність феміністичним поглядом. Можете пролити більше світла на свій «інакший погляд на гендерну проблематику»?

– Феменістична точка зору, феміністичний погляд, колись дуже допоміг нам, жінкам, вивільнитися, стати десь поряд із чоловіком. Жінка отримала можливість виходити з будинку без супроводу, ходити на вибори,вирішувати, скільки дітей мати і чи мати взагалі і так далі.

Тобто зараз ці речі виглядають нам звичайними. Хоч і тепер є за що боротися – подосі жінки отримують меншу за чоловіків зарплатню, неофіційно існують жіночі та чоловічі професії. І що цікаво, жіночі – це ті, за які платять менше. Жінка-водій, наприклад, рідкісне явище, але можливе на малооплачуваних посадах, як водії тих же трамваїв.

 У суспільстві існує купа стереотипів і я в цьому сама феміністка, як і будь яка мисляча жінка або чоловік.  Але дивитись на гендерну нерівність феміністичним поглядом у моєму розумінні – бачити тільки жіночі проблеми і винити в них чоловіків, а це щонайменше несправедливо. Я хотіла підкреслити, що окрім жіночих проблем, є чоловічі. Якщо жінці прикро бути так званою слабкою статтю, а то й другою, то чоловікові важко бути сильною і першою, нести свій тягар відповідальності.

 Чоловікам  важко лежати на дивані і дивитися, як жінка однією рукою готує обід, другою – миє підлогу, а третьою сокотить дитину. Також чоловікам важко стало справлятися з сильними жінками, які це все залишають робити чоловікам, а вони звикли саме «справлятися». Мені ідеться не тільки про психологічний комфорт, хоча і про це також. Чоловіки страждають, коли їх в приватних стосунках обертають на жінок..  Ну, тобто на «жінок» у тому розумінні, що вони починають грати в стосунках роль, яка раніше відводилася жінці. Тому наша Ліна Костенко і пише у своєму романі, що чоловік тепер не чоловік, а така собі ганчірочка.Тут я трохи перекручую слова.  

До речі, саме іі нарація, спосіб говорити про «мущіну» є тим радикально феміністичним, який принижує чоловіка, який не толерує його як рівного жінці. Ліна Костенко робить з чоловіком те саме, що чоловік робив із жінкою століттями... Гадаю, у неї є на те причини, але яке нам діло до її причин. Ролі чоловіка і жінки не можуть бути ролями сильного і слабкого чи підкорювача(підкорювачки) і підкореного. Тут не можна просто поміняти фігури місцями. Власне, з метою підкреслити той «інший шлях» уважності до іншої статі я ввела в передмові розрізнення «М/Ж» за літерами на вбиральні. Як треба однаково підтримувати гігієну в туалеті з літерою «Ж», так само треба це робити в кімнаті з літерою «М». Хоч і ці приміщення з дещо інакшим оснащенням, чоловіки і жінки в них займають різні пози, ви розумієте... Так само різняться жіноча та чоловіча психологія. Так, це трохи груба метафора, але правдива, бо показує ту потрібну увагу до різниці жіночого і чоловічого.

– Ви не тільки літературний критик, а й поетеса. Чому у збірці відсутні ваші вірші?

– Чесно кажучи, мені пропонували бути авторкою цієї антології, але як авторці мені не підійшла концепція. Назва просто порізала вуха до крові. Про гендерне насильство я знаю переважно з чужих вуст і сама майже не маю відповідного досвіду. Ну, найбільший мій досвід гендерної образи це те, що мене назвали «бабою». Але образи такого штибу – це не насильство. Тобто я не почуваюся жертвою, яка могла би стати ліквідатором, а саме такий меседж ціїє антології.

– Гендерне насильство в Україні. У чому криються передумови його існування і як з ним боротися?

Це питання занадто широке, щоб дати на нього адекватну відповідь. Цією проблематикою займаються психологи, правоохоронці,громадські організації і так далі, а також літературознавці. Тому звужу його до своєї парафії. На мою думку, у літературі гендерне насильство відображене навіть не тому, що воно є в житті, а тому, що в читача є потреба отримувати легкий стрес, а у письменника – писати про стресові ситуації. Ми слухаємо або читаємо історії, щоб отримати досвід, щоб прожити додаткове життя, щоб задовольнити свою потребу у враженнях, тобто і в стресі, якого в нас із  цивілізаційним розвитком стало менше. А часто думаємо,  що робимо це, бо нам просто цікаво. Оце «цікаво» – це і є механізм задоволення нашого бажання «зістресуватися».

-Чи важливі подібні проекти і чи зможуть вони реально вплинути на проблему?

-Такі проекти, і цей зокрема, безумовно важливі. Вони може й не можуть якось конкретно розв’язати  проблеми (давайте будемо відвертими в цьому), але можуть привернути до неї увагу громадськості, що вже непогано. Бо коли за тобою спостерігають, зробити щось негідне набагато важче.

R.S Антологія «З жертв в ліквідатори» доступна для скачування на Порталі новин культури «Тиск світла».  Автори і видавці вітають будь-які форми поширення даного літературного продукту як в Україні, так і за її межами.

Інтерв'ю з авторками підготовлено в межах соціально-культурного проекту протии гендерного насильства «Із жертв у ліквідатори», скоординованого Літературним угрупуванням «СТАН» та Добропільським центром молоді «Добро» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», проекту ЄС «Права жінок і дітей в Україні – комунікаційний компонент» та Правозахисним центром «Поступ».

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...