Магія поцілунку

   Традиційний поцілунок молодих під час шлюбної церемонії первинно ніяк не був пов'язаний з еротикою, а був радше "поцілунком єднання", схожим за магічним смислом з поцілунком побратимства.

   І лише з плином часу з'явився еротичний поцілунок - як форма любовних пестощів, як поступова еволюція колись суто "братніх" поцілунків.

 На жаль, давно відійшов у минуле колись дуже поширений звичай: напередодні Великого посту (у "прощену неділю") родичі, друзі та сусіди прощали один одному всі кривди й образи, заподіяні протягом року, скріплюючи взаємне прощення "братніми" поцілунками.

   Існувало й чимало суто місцевих " поцілункових" обрядів, поширених колись по селах та невеличких містах Росії, України та Білорусії. Ось лише кілька прикладів:

скажімо, колись на Поділлі було заведено, щоб жінка, яка виходила заміж за вдівця з дітьми, одразу після вінця цілувала сиріт у вуста. Вважалося, що після того мачуха не буде їх кривдити й любитиме, як рідних.

А на Закарпатті свекруха мусила обмінятися поцілунками з невісткою, ледь та після шлюбу переступить поріг чоловікової хати, - на знак того, що вони надалі житимуть у мирі та злагоді, немов матір із донькою.

Поцілунок у груди для багатьох народів був не любовним, а суто ритуальним: той, хто торкався вустами грудей жінки, вважався її сином. Ще років десь із двісті тому такий освячений споконвічною традицією ритуал усиновлення побутував серед багатьох гірських народів Кавказу, Ірану та Афганістану, у курдів тощо.

  Етикетні поцілунки минулих часів - скажімо, цілування руки (або й ноги) у шанованих осіб і можновладців теж мають у підґрунті магічний, ритуальний смисл. Адже давні люди вірили, що вождь племені або старійшина роду, на відміну від простих смертних, наділений особливою чарівною силою, і через поцілунок можна прилучитися до неї, отримати якусь її дещицю.

       Проте цілувати таку особу у вуста не випадало, бо тоді до неї переходила б частина твоєї нижчої духовної сили, принижуючи те вище створіння. Але можна було торкнутися вустами якоїсь частини тіла вищої особи - руки, ноги.

Навіть в освіченій Франції ще у XVIII ст., в епоху Просвіти, за часів філософів-енциклопедистів, королі лікували хворих накладанням рук. І чимало їх насправді зцілювалося, - звичайно ж, не через магічну силу королівської долоні, а внаслідок самонавіювання.

Схоже, вочевидь, походження має і звичай цілувати руку у старших родичів - як колись у старійшин роду. Скажімо, на Західній Україні цілувати на знак пошани руку у батьків було заведено по селах ще у 20-30 рр. минулого століття.

   А от коли цілують руку священика - то вже не тільки традиційна вимога етикету, а і справжнє ритуальне, магічне дійство. У такий спосіб миряни прагнуть (хоч, може, і не завжди усвідомлено) отримати частку тієї благодаті Божої, якою, за вченням Церкви, наділений кожен священнослужитель.

Руська православна церква у XIV ст. проголосила: "Іже ікони Господні і Богородиці, і усіх святих з острахом та любов'ю не цілує, хай буде проклятий..."

 А проте за внутрішньою природою цей ритуал має язичницькі (або й доязичницькі) корені.  Погани благоговійно цілували руки або ноги своїх "ідолів", статуй богів і щиро вірили, що таким шляхом отримують трішечки божественної сили.

Однак  існував у язичницьких культах такий різновид ритуального поцілунку, до якого і християни, і іудеї ставилися з крайнім осудом та ворожістю. Йдеться про "повітряний" поцілунок.

  Сьогодні для нас то напівжартівливий вияв приязні, та й тільки. А проте в давнину це був важливий символічний обряд у культах небесних світил. Оскільки цілувати Сонце, Місяць та інші світила було неможливо, то їхні шанувальники мусили задовольнятися суто символічним жестом: поцілувавши власну руку, вони простягали її у напрямку світила.

Існують незаперечні свідчення, що повітряний поцілунок, як язичницький обряд мав поширення не лише на Давньому Сході, а й у східних слов'ян усього кілька століть тому. Офіційний документ Руської православної церкви "Про апостольські заповіді", складений у XV ст., проголошував: "А хто цілує Місяць, тому анафема..." Отже, й тоді ще цілувальників Місяця було, мабуть, чималенько - інакше не було б сенсу і проклинати їх.

Проте божественна сила, прихована у священних реліквіях, могла справляти не лише благодійний вплив, а й тяжко карати грішників, які насмілилися наблизитися до святині. Як вірили за старих часів, відьми, чаклуни, інша нечиста сила не сміла і близько підходити до хрестів та ікон - їх одразу ж починало корчити.

  Схожі вірування лежали і в основі давнього звичаю скріплювати будь-яку клятву чи присягу цілуванням хреста або ікони. Мовляв, якщо клятва твоя брехлива, то тобі не уникнути кари від сили Божої, присутній у священній реліквії. Через це дехто навіть боявся присягати в такий спосіб.

Про те свідчать офіційні документи: згідно із законодавчим актом допетровської Русі, якщо хтось відмовлявся скріплювати свою клятву цілуванням хреста чи ікони, його слід було змушувати силоміць. Ну, а засвідчене цілуванкарів називали "цілувальниками". Назва походила від того, що претенденти обов'язково мали цілувати хрест, - присягаючи, що не будуть шахраювати й увесь виторг здаватимуть до казни.)

Відлуння подібних уявлень бачимо в численних західних фільмах - коли в залі суду свідок кладе руку на Біблію і клянеться говорити правду і тільки правду. Нині це сприймається лише як традиційна, усталена форма присяги. А за давніх часів люди щиро вірили, що в разі порушення такої клятви святотатця покарає Бог.

Історія поцілунку на цьому завершується. Згодом віра в магічну силу священних реліквій поступово занепала, і прикладання до святинь перетворилося на пусту формальність. Схожу еволюцію пережили й інші різновиди ритуальних поцілунків. Деякі взагалі вже пішли в непам'ять, інші сприймаються більшістю лише як традиційний побутовий звичай, форма етикету.

Comments:

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...