Лірика про матір

щаслива дитина
   Матері.  Їх мільйони, і кожна несе у своєму серці материнську любов. Жінки всіх рас, різних народностей,  обпалені південним сонцем і ледве зігріті ним на Півночі, — всі вони однакові у  єдиному, неспокійному пориві почуттів.
 
   Однакові, коли підносять немовля до груді, білої, жовтої, чорної чи коричневої. Одне і те ж радісне почуття сповнює  їх тоді, коли вони схиляються над своєю дитиною.
 
  Серця їхні говорять на єдиній мові світу, і кожний, якщо в ньому є хоч атом людяності, скаже: «Найкраща  мати — моя мама», адже немає меж її ніжності, хто б не була вона, де б не жила, не росла, яка б кров не змушувала битися її серце...
 
Відколи ти пам’ятаєш себе — мама твій перший наставник. Ще малим ти летів до неї зі сльозами, коли тебе хтось у дворі ображав,  їй відкривав болі своєї душі, бо в материнському серці завжди знайдуться слова втіхи, найкраща порада.
 
  В. О. Сухомлинський писав: «Умій відчувати серце матері, умій бачити в її очах мир і спокій, тривогу і неспокій, збентеження і смуток. Якщо ти в дитинстві не навчився бачити в материних очах її душу, ти на все життя залишишся моральним невігласом.»
 
Підпалий Володимир :: "Мамо, було, покличеш..."
 
Мамо,  було,  покличеш,
казку  почнеш  казати,
доленьку  світлу  зичиш,
років  життя  багато.
Зір  одвести  не  смію:
казка  -  моя  утіха...
Знаєш  ти  все  і  вмієш,
бачила  щастя  й  лихо...
Мамо,  долоні  милі
в  праці  важкій  згрубіли,
зморшки  чоло  покрили,
коси  не  чорні  -  білі...
Чомусь  ніколи  тільки
сліз  я  твоїх  не  бачив...
Шибки  торкнеться  гілка,
стукає  хтось  неначе.
Може,  до  мене  мати
вечором  йде  імлистим  -
очі  осяють  хату,
рідні,  як  совість,  чисті...
Може...  даремно  ждати
в  гості  тебе,  єдину:
Дивиться  сумно  мати
з  картки  на  сина... 
 
 Луків Микола :: МАТЕРІ
 
За  все,  що  маю,  дякую  тобі,  
За  все,  що  маю  і  що  буду  мати…  
Ночами  сняться  зорі  голубі  
І  вишні  білі  на  причілку  хати.  
 
Немов  пилину,  світ  мене  крутив,  
Ловив  я  мрію  і  мету  високу.  
Пробач  мені,  що  тяжко  завинив,  –  
Лишив  тебе  на  старість  одиноку.  
 
Та  й  що  я  знав,  коли  із  дому  йшов,  
Хіба  я  міг  в  ту  пору  зрозуміти,  
Яка  святиня  –  мамина  любов,  
Яка  то  мука  –  як  лишають  діти.  
 
Аж  отепер,  як  став  я  батьком  сам  
І  час  прийшов  стрічать  і  проводжати,  
Я  знаю  ціну  тим  святим  сльозам,  
Які  тобі  судилося  спізнати.  
 
Тому  і  сняться  зорі  голубі  
І  вишні  білі  на  причілку  хати.  
Тому  спішу  подякувать  тобі  
За  все,  що  маю  і  що  буду  мати. 
 
Олійник Борис :: "Мати сіяла сон..."
 
Мати  сіяла  сон  
             під  моїм  під  вікном,
А  вродив  соняшник.
І  тепер:  хоч  буран,  хоч  бур’ян  чи  туман,
А  мені  –  сонячно.
Мати  сіяла  льон
             під  моїм  під  вікном,
А  зійшло  полотно.
І  тепер:  хоч  яри,  хоч  вітри  крізь  бори,  
А  я  йду  все  одно.
Мати  сіяла  сніг,  
               щоб  він  м’яко  –  до  ніг,
А  вродило  зілля.
І  хоч  січень  січе,  а  мені  за  плечем
Журавлі  журавлять.
Мати  сіяла  хміль,
                 щоб  дівчат  звідусіль
Станом  я  знаджував,
А  вони,  як  на  сміх,  проминали  усі,
Все  ж  одна  –  зважилась.
Мати  вибрала  льон.
                 І  вино  вже  давно
Хмільно  так  хмелиться.
І  з-під  крил  журавлиних  
                       мені  під  вікно
Листопад  стелиться.
Тільки  квітом  своїм
                     при  моєму  вікні  
Не  опав  соняшник.
Я  несу  його  в  світ,  
                   щоб  не  тільки  мені,
Щоб  і  вам  сонячно.
 
Олійник Борис :: "Наша мати - сивая горлиця..."
 
Наша  мати  -  сивая  горлиця.
Все  до  її  серденька  горнеться:
Золота  бджола  -  намистиною,
Небо  -  празниковою  хустиною,
Сивий  дуб  -  прокуреним  прадідом,
Білочка  -  мальованим  пряником,
Жура-журавель  над  криницею  -  
Чистою  сльозою-водицею,
А  земля  -  пшеницею  ярою,
А  літа  -  замисленим  явором,
Що  із  сорок  першого  журиться:
"Де  ж  це,  молодице,  твій  суджений?"
Місяць  -  непоколотим  золотом,
А  береза  -  вранішнім  солодом,
Хата  -  ластівками  над  стріхою,
А  туман  -  вдовиною  втіхою.
Крашанкою  -  сонечко  в  миснику...
А  вона  до  всіх  до  них  -  піснею. 
 
Олійник Борис :: МАТИ
 
Зупиніться,  поети!  
                         Чекайте,  не  треба...
Мати  вийшла  на  ґанок
                               і  дивиться  в  небо.
Мати  дуже  висока,
                               древніша  од  космосу,
На  плечі  в  неї  райдуга
                               гнеться  коромислом.
Приймачі  підбадьорливо
                                 сиплють  прогнози.
Мати  мовчки  ковтає
                               просолені  сльози.
Мати  вірить  не  дуже
                               професорським  викладам:
Ще  ж  немає  од  серця
                             точнішого  приладу.
І  тривога  їй  кригою
                     пада  на  серце:
«А  як  з  космосу  чорного
                                 син  не  повернеться?»
О,  тоді  він  для  хлопців  –  
                                   одвічною  зіркою,
Будуть  пафосні  вірші
                                 і  оклики  в  збірках!
Будуть  довгі  романи
                                     й  поеми,  як  ринви...
Лиш  ніколи  не  буде
                               у  матері  сина.
І  тому  вона  йде
                       за  село,  на  околицю,  
І  стає  на  коліна,
                       і  небові  молиться.
Та  не  супте  ви  брів
                           і  не  хмартесь  осінньо:
Мати  молиться  в  небо...
                                   на  рідного  сина.
 
Олійник Борис :: ПІСНЯ ПРО МАТІР
 
Посіяла  людям  літа  
                           свої,  літечка  житом,
Прибрала  планету,
                             послала  стежкам  споришу,
Навчила  дітей,
                   як  на  світі  по  совісті  жити.
Зітхнула  полегко  –  
                     і  тихо  пішла  за  межу.
-  Куди  ж  це  ви  мамо?!  -  
                       сполохано  кинулись  діти.
-  Куди  ж  ви,  бабусю?  -  
                         онуки  біжать  до  воріт.
-  Та  я  недалечко...
                       де  сонце  лягає  спочити.
Пора  мені,  діти...
                   А  ви  вже  без  мене  ростіть.
-  Та  як  же  без  вас  ми?..
                     Та  що  ви  намимислили,  мамо?
-  А  хто  нас  бабусю,
                     у  сон  поведе  по  казках?
-  А  я  вам  лишаю
                 всі  райдуги  із  журавлями,
І  срібло  на  травах,
               і  золото  на  колосках.
-  Не  треба  нам  райдуг,
                       не  треба  нам  срібла  і  злота,
Аби  тільки  ви
             нас  чекали  завжди
                           край  воріт.
Та  ми  ж  переробим  
                     усю  вашу  вічну  роботу,  -
Лишайтесь,  матусю,
                     навіки  лишайтесь.  Не  йдіть.
Вона  усміхнулась,
                 красива  і  сива,  як  доля.
Махнула  рукою  -  
                 злетіли  увись  рушники.
"Лишайтесь  щасливі",  -  
                       і  стала  замисленим  полем
На  цілу  планету,
                 на  всі  покоління  й  віки. 
 
Олійник Борис :: СИВА ЛАСТІВКА
 
Мамо,  вечір  догоря,
Вигляда  тебе  роса,
Тільки  ж  ти,  немов  зоря,
Даленієш  в  небеса,
Даленієш,  як  за  віями  сльоза.
 
Ти  від  лютої  зими
Затуляла  нас  крильми,
Прихилялася
Теплим  леготом.
Задивлялася  білим  лебедем,
Дивом-казкою
За  віконечком,  -
Сива  ластівко,
Сиве  сонечко.
 
Сад  вишневий  на  порі,
Повернулись  журавлі.
А  мені,  як  до  зорі,
Долітати  на  крилі
Все  до  тебе,  як  до  вічної  зорі.
 
Там,  де  ти  колись  ішла,
Тиха  стежка  зацвіла
Вечоровою  матіолою,
Житом-долею  світанковою.
Дивом-казкою,
Юним  соняхом,  -
Сива  ластівко,
Сиве  сонечко...
 
Павличко Дмитро :: МАМИНЕ СЛОВО
 
Я  в  світі  прийшов  із  маминого  слова,
Пробився,  наче  із  яйця,  пташа.
Та  наді  мною  шкаралуща  нова  -
І  в  ній  тепер  живе  моя  душа.
 
То  -  космосу  яйце.  Я  бачу  в  ньому
Вогненні  тріщини,  коли  заграє  грім,
Та  не  дійду  ніколи  до  пролому,
Що  міг  би  стати  виходом  моїм.
 
Вертаюся  до  рідного  порога,
Будую  над  собою  укриття...
Від  матері  до  матері  дорога  -
Це  просто  називається  -  життя!
 
 
Павличко Дмитро :: ДВА КОЛЬОРИ
 
Як  я  малим  збирався  навесні  
Піти  у  світ  незнаними  шляхами,  
Сорочку  мати  вишила  мені  
Червоними  і  чорними  нитками.  
 
Два  кольори  мої,  два  кольори,  
Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,  
Два  кольори  мої,  два  кольори:  
Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  
 
Мене  водило  в  безвісті  життя,  
Та  я  вертався  на  свої  пороги,  
Переплелись,  як  мамине  шиття,  
Мої  сумні  і  радісні  дороги.  
 
Два  кольори  мої,  два  кольори,  
Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,  
Два  кольори  мої,  два  кольори:  
Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  
 
Мені  війнула  в  очі  сивина,  
Та  я  нічого  не  везу  додому,  
Лиш  горточок  старого  полотна  
І  вишите  моє  життя  на  ньому.  
 
Два  кольори  мої,  два  кольори,  
Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,  
Два  кольори  мої,  два  кольори:  
Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  
 
Симоненко Василь :: ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА
 
Мріють  крилами  з  туману  лебеді  рожеві,  
Сиплють  ночі  у  лимани  зорі  сургучеві.  
 
Заглядає  в  шибку  казка  сивими  очима,  
Материнська  добра  ласка  в  неї  за  плечима.  
 
Ой  біжи,  біжи,  досадо,  не  вертай  до  хати,  
Не  пущу  тебе  колиску  синову  гойдати.  
 
Припливайте  до  колиски,  лебеді,  як  мрії,  
Опустіться,  тихі  зорі,  синові  під  вії.  
 
Темряву  тривожили  криками  півні,  
Танцювали  лебеді  в  хаті  на  стіні,  
 
Лопотіли  крилати  і  рожевим  пір'ям,  
Лоскотали  марево  золотим  сузір'ям.  
 
Виростеш  ти,  сину,  вирушиш  в  дорогу,  
Виростуть  з  тобою  приспані  тривоги.  
 
У  хмельні  смеркання  мавки  чорноброві  
Ждатимуть  твоєї  ніжності  й  любові.  
 
Будуть  тебе  кликать  у  сади  зелені  
Хлопців  чорночубих  диво-наречені.  
 
Можеш  вибирати  друзів  і  дружину,  
Вибрати  не  можна  тільки  Батьківщину.  
 
Можна  вибрать  друга  і  по  духу  брата,  
Та  не  можна  рідну  матір  вибирати.  
 
За  тобою  завше  будуть  мандрувати  
Очі  материнські  і  білява  хата.  
 
І  якщо  впадеш  ти  на  чужому  полі,  
Прийдуть  з  України  верби  і  тополі.  
 
Стануть  над  тобою,  листям  затріпочуть,  
Тугою  прощання  душу  залоскочуть.  
 
Можна  все  на  світі  вибирати,  сину,  
Вибрати  не  можна  тільки  Батьківщину.  
 
 
Гуцало Євген :: "Притулюся щокою..."
 
Притулюся  щокою  
до  щоки  вересневого  сонця  —  
і  згадаю  матір  свою.  
 
Сом Микола :: МАТИ ("Породила синів, своїх буйних синів...")
 
Породила  синів,  своїх  буйних  синів,
Спорядила  нас,  юних,  в  дорогу.
Посадила  тоді  ж  трьох  малих  ясенів,
Як  надію  свою  і  тривогу.
І  боялась  вона,  як  зростуть  ясени,
Як  піднімуться  високо  вгору,
Полетять  і  вони  із  якоїсь  весни
У  широкі  й  далекі  простори.
Ой,  сини-ясени...
 
Від  полководця  до  солдата,
Від  сіяча  до  космонавта  -
Усі  ми  діти...  Друже  й  брате,
Щоб  ти  ніде  не  забував  те.
Нехай  живе,  іде  між  люди
Лиш  культ  святого  материнства,
Тоді  і  в  світі  менше  буде
Біди,  наруги  і  злочинства.
Тоді  нам  легше  буде  жити,
Здіймать  під  сонцем  дужі  крила.
Усі  ми  діти,  всі  ми  діти,
Усіх  нас  мати  породила.
 
Мати  у  радості  плаче,
В  полі  стихає  гроза,
Чиста,  як  слово  дитяче,
Падає  в  землю  сльоза.
Мати  у  гореньку  плаче,
В  полі  надходить  гроза.
Громом,  важким  і  гарячим,
Б'є  в  моє  серце  сльоза. 
 
Гнатюк Іван :: МАТЕРІ
 
 «Жди  меня,  и  я  вернусь».  
 К.  Симонов  
 
Жди  мене,  мамо,  у  кожну  хвилину,  
Жди  у  жорстоку  добу,—  
Доки  ти  ждатимеш  —  я  не  загину,  
Я  переможу  судьбу.  
 
 Жди,  хоч  недоля  нас  тяжко  карає,  
Жди  у  терпінні,  в  сльозах,—  
Я  крізь  розлуку  і  відстань  безкраю  
Лину  до  тебе,  як  птах.  
 
 Жди  серед  ночі  —  до  самого  рана,  
Жди  —  чи  зима,  чи  весна,—  
Може,  якраз  я  прилину  й  неждано  
Стукну  у  шибку  вікна.  
 
 Жди  на  Великдень,  коли  розговлятись  
Будеш  з  малими  дітьми,—  
Може,  і  я  завітаю  на  свято,  
Наче  воскреслий  з  тюрми.  
 
 Жди  й  на  Різдво  —  не  зневіришся,  мамо,  
Жди  —  не  давайся  журбі,—  
Може,  я  пошепки  з  колядниками  
Заколядую  тобі.  
 
 Жди  ненастанно  —  у  дощ  і  в  погоду,  
Жди  в  хуртовину  й  жару,—  
Я  повернуся  до  рідного  роду  
И  сльози  тобі  обітру.  
 
 Жди,  хоч  почуєш,  що  я  вже  в  могилі,  
Не  подавай  за  впокій,—  
Я  тобі  вогником  на  небосхилі  
Сятиму  в  пітьмі  тяжкій.  
 
 Жди:  що  б  не  сталось  —  я  вирвусь  з  неволі,  
Жди  з-під  землі  й  з-під  води,—  
Я  переможу  всі  муки  і  болі,  
Тільки  ти  жди  мене,  жди!  
 
 
 Бровченко Володимир :: МАТЕРИНЕ ПОЛЕ
 
Як  ходив  степами
Я,  малий,  до  мами,  -
Не  було  у  світі  веселіш  ходи.
З  повоєнним  болем  –
Перекотиполем  –
Я  приносив  мамі  свіжої  води.
 
Я  піду  степами,
Де  слідочки  мами,
Спомин  давніх  років  знову  ожива.
Тільки  серце  ниє:
В  гонах  не  біліє
Маминої  хустки  чайка  степова…
 
Я  іду  степами…
Вже  немає  мами.
Чайка  вчить  літати  молоде  пташа.
І  стоїть  над  літом,
Над  усеньким  світом
Маминого поля чарівна душа.
 
 Бровченко Володимир :: "Матусенько..."
 
Матусенько!
Матінко!
Мамочко!
Мамо!
 
Он  сонце  зійшло,  як  учора,  так  само.
Матусенько!
Ненько!
Ріднесенька  ма!
Зійшло,  а  тебе  вже  під  сонцем  нема.
Не  вірю,  не  вірю,  не  вірю  труні!
Півсвіту  погасло  навіки  в  мені.
Півсвіту?
Якби-то!
Згасає  увесь.
 
Та  світиться  світом  онук  твій  Олесь,
Бо  пам’ять  його  ще  занадто  мала,
Ще  горя  гіркого  в  глибінь  не  взяла…
 
А  нас  було  двійко  у  тебе  синів  –
Дві  складки  печалі  між  чорних  брів…
Линяли  ті  брови  –
Ніщо  не  взяло:
Ні  війни,
Ні  голод,
Ні  лютеє  зло.
 
І  китиці  прапор  колгоспний  схилив
До  тебе,  царице-володарко  нив.
І  річка  –  з-під  криги,
І  слово  –  із  книги,
З  тієї,  що  я  тобі  не  присвятив.
 
Робота  стоїть  з  непокритим  чолом…
Город  із-під  снігу  –
До  тебе  зелом.
Ой  стелять  дорогу  тобі  з  рушників…
Обабіч  рядочки  біжать  буряків,
Гукають  до  тебе,
Пробившись  крізь  сніг:
За  вік  свій  не  встигла
Прорвати  усіх…
 
А  вже  за  хрестами,
А  вже  за  гробками
Майнула  примара  з  косою…
З  грабками…
Пізнав  я  ту  косу  –
Сумний  інвентар…
Вона.
В  сорок  п’ятім…
Щоднини  –  гектар.
 
А  вже  молотки  загриміли  об  віко…
І  все?
І  немає?
Довіку!  Довіку!
 
Та,  чую,  зсередини  стукіт  луна
(Отак,  як  колись  в  перехрестя  вікна),
І  голос  твій  рідний…
Отак,  як  колись:
-  Без  шапки…  морозно  ж…  не  застудись…  -
Той  голос  до  тями  мене  поверта…
Я  ж  думав,  віднині  уже  сирота…
Матусенько!
Матінко!
Мамочко!
Мамо!
А  сонце  зійшло,  як  учора…
Так  само?!
 
 Бабій Степан :: "Мамині руки шорсткі..."
 
Мамині  руки  шорсткі,
Як  листя  картопляні,
Мамине  в  зморшках  лице,
мов  листок  картопляний...
Радість  у  нас  -
зацвітає  у  мами  душа,
наче  лан  картопляний,
Нас  як  нема  -  
в  мами  пустка,
неначе  на  вибранім  лані.
 
 
Марія Познанська
 
СВОЇЙ МАМІ
 
Спи, моя мамо, спи, моя мила,
 Постіль тобі я сама застелила:
 Знаю, прийшла ти з роботи в утомі, 
Хочу, щоб тихо було в нашім домі, 
Навіть Мурку не дозволю мурчати, 
Хай він іде собі з хати.
 
Спи, моя мамо! 
Нехай тобі сниться 
В нашому полі висока пшениця.
А за пшеницею, там у долині,
Льон розцвітає, мов оченьки сині, 
Полем веселим ідеш ти у ланку... 
 
Спи, моя мамо, до ранку!
Ти будеш спати, а я за годину 
Кінчу тобі вишивати хустину: 
Вишию вишеньки спілі,
Схожі на ті, що на гіллі,
А поміж вишеньок — сливи...
Спи, моя мамо, щасливо.
 
Заполоч в мене шовкова, барвиста, 
Вишию ще на хустиночці листя 
Рути зеленої, м’яти,
Що в квітнику біля хати. 
Зробиться в мене хустинка
 Гарна, немовби картинка!
 
Завтра, як прийде світання до хати, 
Будем, матусю, тебе ми вітати: 
Вдвох привітаємо з татом 
З Восьмого березня святом!
Дам я тобі в ту хвилину 
Вишиту шовком хустину.
 
Олекса Ющенко
 
Серце Матері
 
Я не забуду і на мить
Про ніжність сонячного серця.
В дитини пальчик заболить,
А в серці матері озветься.
І доброта, і теплота
Поєднані у серці тому.
Пролинули грімкі літа,
А пам'ять поверта додому,
Де твій дитячий милий світ,
Де вчила слову рідна мати,
Де на сторожі ваших літ
Було найважче їй стояти.
 
Степан Пушик  "Пісня про матір"
 
Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте без тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
 
З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,
Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,
А мати старенька стоїть на високім порозі,
Та й думає мати, як маються діти її.
 
А діти світами, а діти у веснах та в зимах,
Приїдуть і скажуть: "Нам двері, матусю, втворіть".
І доти всі діти живуть по світах молодими,
Допоки чекають, допоки живі матері.
 
Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...