Жінки в ОУН -УПА

Їм відрізали груди та посипали сіллю рани. У кращому випадку відсилали на заслання або  кидали до в'язниці. Так енкаведисти знущалися над жінками, які хоч якось були причетні до ОУН –УПА.

      За зброю жінкам доводилося братися лише у виняткових випадках: відстрілюючись від переслідувачів чи приставляючи пістолет до скроні, аби не потрапити в полон. Жінки рідше перебували під кулями, однак несли не менший тягар. І невідомо, хто більше ризикував: той, хто стояв проти ворога віч-на-віч, чи той, хто збирав по селах продовольство та одяг, медикаменти, готував їжу і носив у ліс, наражаючи на небезпеку свою сім'ю.

  Історія ОУН – УПА переважно розповідається як участь чоловіків у боротьбі за незалежність країни. При цьому значення та внесок українського жіноцтва у визвольних змаганнях зазвичай оминається, як щось незначне та випадкове.

Дана історична несправедливість має бути виправлена, позаяк жінки були активними діячками національного опору 1940 – 1950 р. Трагізм та подвиг української жінки в ОУН -УПА ще  не сповна знайомий широкому загалу та потребує подальших досліджень.

    Від самих початків свого існування ОУН залучала до своїх лав дівчат та жінок, створюючи можливості для їх теоретичної підготовки та практичного вишколу. Участь жіноцтва передбачала існування окремої „жіночої сітки" – відносно самостійної підструктури ОУН, що об'єднувала виключно жінок та дівчат.

     Першим кроком на шляху до членства в ОУН був вступ до „Юнацтва" – підпільної молодіжної організації, що перебувала у підпорядкуванні ОУН та об'єднувала молодь віком 15-18 років.
Від членів та членкинь „Юнацтва" вимагалося дотримання трьох кодексів чеснот українського націоналіста:

- „Декалогу" (заповідей українського націоналіста), 12 прикмет характеру та 44 правил життя.

   Юнок рекрутували насамперед серед учениць гімназій та старшокласниць: для роботи в „Юнацтві" ретельно підбирали національно свідомих дівчат із сильним характером, організаторським хистом.

    Під час зібрань дівчата не лише вивчали історію та географію України, знайомилися з ідеологічними засадами діяльності ОУН та дискутували на політичні теми, але й на практиці вчилися застосовувати основні прийоми конспірації та надання медичної допомоги, розповсюджували листівки, збирали інформацію тощо.

Колишні зв'язкові Парасковія Вінтоняк та Лариса Запорожан згадують:

«Ми розносимо повідомлення, навіть у різні області. Уночі, пішки, через ліси"; (...) Я дуже важко добиралася, йшла болотами, скрізь перестрілки. Добралася".

    Про ризикованість та складність завдань, які доводилось виконувати дівчатам, свідчить хоча б випадок, що трапився з Марією Трач. Виконуючи доручення керівників місцевого проводу ОУН, вона на Благовіщення 1941 р. вплав перебралась через ріку Сян зі сторони німецької зони окупації на більшовицьку та доручила пакет документів керівникам тамтешнього підпілля, а відтак повернулася назад, вдруге вплав подолавши крижану ріку.

      Крім власне передачі інформації, дівчата також виконували функції кур'єрів, доставляючи за призначенням фальшиві документи (довідки, посвідчення, паспорти тощо) для підпільників, а також медикаменти, канцелярське приладдя, радіоприймачі, батареї, одяг, зброю тощо.

   Паралельно дівчата виконували функції розвідниць, повідомляючи своїх провідників про пересування каральних загонів, арешти товаришів, доповідали про зради чи провокації, застерігали про загрози викриття чи наближення ворожих військ.

Зазвичай, дівчина-провідниця йшла на кількадесят метрів попереду групи повстанців, розвідуючи дорогу та сигналізуючи їм, коли шлях був вільний. Наскільки ризикованою була така робота, свідчить випадок, що якось стався з Параскою Процак:

    «При необхідності переводила сотні незагроженими теренами. Було надзвичайно важко, звідусіль чигала небезпека. Під час одного такого переходу я мало не загинула. Після сильного дощу вода переповнила річку, надворі ніч – нічого не видно. Як завжди, я йшла попереду, за мною 4 хлопці, за ними сотня вояків. Ступила вперед – вода накрила з головою, ледь не втопилася.»

    У спогадах жінок-учасниць національно-визвольних змагань раз у раз зринає тема материнства. Жінки розповідають про неймовірні труднощі, які їм довелося знести протягом вагітності, під час та після пологів, які проходили в польових умовах.

   Так сталося з Марією Курочкою, чоловік-повстанець якої загинув за два місяці по шлюбі. Упродовж усієї вагітності жінка продовжувала брати участь у бойових акціях УПА, а коли прийшов час пологів, народила сина в тісній і темній земляній криївці, викопаній серед рівного поля, де переховувалося ще п'ятеро партизанів, до того ж і поранених.

  Пологи прийняв один із них, на пелюшки подерли сорочки. Двотижнева облога блокувала криївку, тож повстанці й молода матір потерпали від спраги й голоду. Дитину виховали батьки Марії. Коли ж після її повернення з 25-річного ув'язнення син не визнав її за матір, жінка збожеволіла.

 Однак найтрагічніше складалася доля жінок, що у стані вагітності потрапляли до в'язниці. Ольга Бродюк-Душенко останні чотири місяці вагітності провела в польській в'язниці, де й народила сина. Згадуючи той час, вона з гіркотою описує суперечливі почуття: радість материнства й біль, який спричинило скрутне становище двох десятків матерів із немовлятами, котрим бракувало найнеобхіднішого.

Катерина Вітко-Стах, якій довелося пережити ув'язнення в Ряшівській в'язниці, пригадує долю своєї подруги:

«В цій тюрмі була камера для матерів з дітьми, що народилися в неволі. Тут зустріла Марійку (...) Боже, яка це була бідна мати, як вона мучилися і терпіла з цим немовлятком.
Для дитини на харчування було призначене тільки сире холодне молоко, не було де і на чому його зварити чи хоча б підігріти (...) Під дверима розпачливий плач дитини і мами — дитинка з голоду і холоду, а мама з розпуки, що не може нічим собі тут зарадити».

Природно, що за умови неповноцінного харчування та неналежних побутових умов діти часто хворіли. Оскільки утримувати дітей за ґратами тривалий час було неможливо, то вже по кількох місяцях кожна з них мусила віддати дитину чи то родині на виховання, чи у притулок.

   В умовах війни проти чужинської влади жінка-матір опинялася перед украй складною дилемою: допомагаючи повстанцям, вона наражала на смертельну небезпеку власних дітей, а відмовляючись від допомоги, зраджувала власні переконання та прирікала на поразку тих, хто боровся за незалежну українську державу.

Фактично, піднесення національної свідомості українських жінок в умовах збройного протистояння зумовило зміни в ієрархії їхніх цінностей: жінки свідомо жертвували своїми материнськими почуттями й обов'язками на користь національної ідеї.

За свідченнями радянських і німецьких слідчих, на допитах підпільниці трималися стійкіше за чоловіків, їх важче було переконати логічними арґументами чи зламати тортурами, тоді як погрози розправи над родиною виявлялися одним із найдієвіших важелів тиску на жінку.

Спогади колишніх учасниць визвольних змагань свідчать про надзвичайну солідарність, взаємну підтримку й допомогу, яку виявляли жінки, коли одна із них опинялась у скрутній ситуації. Жіноча мережа формувала в жінок почуття сестринства, коли подруги по борні ставали часом ближчими за родичів сусідів і друзів.

Фото: Архів СБУ
Матеріал підготовлений на основі наукової праці Оксани Кісь «Жіночий досвід участі у національно-визвольних змаганнях на західноукраїнських землях у 1940-50-х рр.»

Comments:

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...