Іноземці про українських жінок

українська дівчина 18 століттяУкраїна завжди  була цікавою для мандрівників усього світу, які залишили цінні спогади про життя наших предків.

Іноземні гості, які  фіксували найменші враження та думки з приводу життєвого устрою українців, не могли оминути увагою українських жінок.

 Більшість подорожуючих дивувалися вроді та вдачі   українок. Але можна зустріти й такі  несподівані характеристики: «козацькі жінки теж такі відважні, підпирають доброго хмелю, заглядають до чарки, а працювати  кажуть чоловікові»;

«і чоловіки, і жінки ходять у чоботах і люблять дуже горілку; навіть визначні жінки не соромляться випити на ярмарку кілька мірок; тому то не дивниця, що вони мають велику охоту до любов­них  пригод», українські жінки працьовиті, а мужчини... ледачі."

Якими побачили українок у різні  віки іноземні мандрівники та вчені  пропонуємо ознайомитися детальніше.

Виняткове значення  для нас  має «Опис Ук­раїни» французького інженера Боплана. В роках 1630—1647 Боплан перебував на Україні на польсь­кій службі. Про українських жінок Боплан у кількох місцях своєї книжки висловлюється похвально, зокрема звер­тає увагу на їх красу.

 Між іншим про монахинь у Києві пише, що вони користуються свободою, можуть виходити з монастиря і ходять по Київу, звичайно впарі (подвоє). «Пригадую собі, що я бачив деяких монахинь (українок) таких прегарних, що і в Польщі зустрічав небагато подібних красунь».

Про цнотливість українських дівчат Боплан пише: «Хоч свобода пити горілку і мед могла би до­провадити їх до спокуси, але прилюдне осміювання і встид, якому вони підпадають, втративши невин­ність, стримує їх від спокуси».

 Павло Алепський   секретар  антіохійського патріарха Макарія III, подорожував по Україні в роках 1654 і 1656 про київських жінок пише, що «вони гарно пов­дягані, заняті своїми справами, ніхто не кидає на них нахабним оком».

Не менше цікаві відомості про Україну подає К. Я. Гільдебрандт — член шведсько­го посольства до гетьмана Хмельницького, який був на Україні в 1556—1557 роках. В опису українського побуту Гільдебрандт спиняється на одязі і вдачі українських жінок. Пише, що «їх одежею в зимі був довгий кожух без жадно­го покриття. Окрім того, вони мають навколо ниж­ньої частини тіла червону запаску, виткану з вовни й перетикану білими нитками.

Нею вони дуже обтя­гаються, так що сильно виступають форми тіла. Про­те спереду підв’язують фартух, носять чоботи, а зверху голови білу хустку з бавовни та ходять здебіль­шого у шнурованих [очевидно, вишитих] сорочках без блюзи. Вони добре танцюють, достроюючись зви­чайно до ходи й кроку чоловіка, а, проте, в танці по­водяться легковажно і з серцем (завзято)». Заува­жує також, що «козацькі жінки теж такі відважні, підпирають доброго хмелю, заглядають до чарки, а працювати  кажуть чоловікові».

українська жінка за роботоюПодорожуючи  по Поль­щі й Україні мандрівник Ульріх Фон  Вердум  в рр. 1670—1672 р. пише: «Найбільше ласкавості в словах і жестах знайдеш на Руси, спеці­ально у жінок, до чого спричиняється також русин­ська мова, вимова котрої не така тверда, як поль­ська.

Тому кажуть, що у Львові живуть такі гарні, делікатні й спокусливі невісти, як, зрештою, нігде на цілій земній кулі. Зустрів я там сам порядну жінку, котра, коли я щось хотів у неї купити, вміла мені сказати чемний комплімент у латинській мові і вмі­ла висловитися в дуже підлесливих виразах».

«У селянок сорочки з грубого полотна, у міщанок і заможніших дівчат з гаптова­ної китайки, при чім всі форми тіла видно так добре, як би ходили голими. Горішня частина таких сорочок є коло шиї і паса стягнена у збори, як плащ і чепур­но обрамована різнокольоровою бавовною.

При тім вони підперезані понад бедрами червоним, жовтим, зеленим чи іншого кольору паском і виглядають так цілком не зле. Що до оздоби голови, то вона визна­чається великою зграбністю. Оздоблюють її літом свіжими квітками і зеленими вінцями, зимою мусять їх заступати восковими вінцями.

Уживають також перстенів на пальцях і дуже великих кульчиків в ушах і намиста з кришталю, шкла, міді, мосяжу, згід­но з фантазією та засобами...»

Вердум, що походив з Центральної Європи, ди­вувався гігієнічними засобами українців у вихован­ні дітей: «На Руси купають дітей аж до року щоден­но два рази в теплій воді, кладучи їх цілих у воду,, так що тільки вистає голова. Так вони лежать у во­ді довше як годину й полощаться як жаби. Вважа­ють, що це сприяє зростові дітей».

Обширні спогади про Україну  шведського старшини Вейге. Спиня­ючись досить докладно над описом українського одя­гу, між іншим зауважує, що у жінок спідниця скла­дається з тонкого волосяного сукна різноманітних кольорів, що прилягає досить тісно до тіла і віддає його форми. І чоловіки, і жінки ходять у чоботах і люблять дуже горілку; навіть визначні жінки не со­ромляться випити на ярмарку кілька мірок; тому то не дивниця, що вони мають велику охоту до любов­них  пригод».

П. Шаліков («Путешествіе въ Малороссію». Мос­ква, 1803-1804), в'їзджаючи до меж України, в 1803 р. писав:

«Побачивши Малоросію, очі мої не могли налю­буватися побіленими хатами, чепурним одягом меш­канців, ласкавим, милим поглядом прегарних тутеш­ніх жінок». Автор, залюбки описуючи життя і приняття поміж українською шляхтою, був здивований, що поруч із шляхтою він зустрічав на балах і родини священиків, а на ба­лі в Полтаві захоплювався одною красунею попів­ною, яка прегарно танцювала. «Цей факт — каже П. Шаліков — може свідчити про ступінь просвіти: поміж тутешніми попами і про те, як вони вихову­ють своїх дітей».

Про українських жінок пише: «Загалом жінки тут милі, майже всі з «томними» і разом з тим пал­кими очима, в котрих так яскраво виявляється чу­лість душі і серця. Природа наложила на їх облич­чях знак любови і ніжности». Поведінка українок також відмінна: «Тут не Москва: не скоро господиня дому вас уласкавить — не буде зараз же запрошу­вати вас на вечірку, на обід, на вечерю».

українкаЖиво описує побут і вигляд українців В. Ізмайлов («Путе­шествіе въ полуденную Россію, въ письмахъ». Москва, 1800).  Про подружнє життя він пише, що воно в укра­їнців відзначається великою любов’ю, пошаною і довірою: «Взаємна любов створює в їх домашньому господарстві кращу гармонію і порядок, ніж влада і послух у нас (росіян)...

Дівчата мають вільну поведінку, кож­на з них є гарна, проворна і приваблива. Вони [се­лянські дівчата] стрункі і зграбні як на селянок. У селян розвинене почуття власности, а тому нема крадіжок. Українські жінки працьовиті, а мужчини... ледачі.»

Французький лікар Де ля Фриз у своїх «Запис­ках» про полон 1812 р., перебуваючи на Чернігівщині, подає деякі відомості про українські звичаї. З захопленням описуючи українські танці, зокрема «козачок», зазначує, що українки «виконували танець з такою досконалістю і грацією, що навіть і на парижській сцені вони заслужили б оплески».».

З цілого XIX ст., можливо, найбільш цікавий опис подорожі по Україні Й. Г. Коля під заголовком «Die Ukraine, Kleinrussland» (1841). Коль, визначний уче­ний і мандрівник, основоположник антропогеографії, переїхав цілу Україну від Харкова до Одеси і від Одеси до Перемишля.

Кажучи, що по українських містах багато квітників по дворах, додає: «В неділю йдуть дівчата в ці городи, рвуть величаві квіти і заквітчуються, неначе князівни. Бо навіть ці українські стрункі дівчата так дуже люб­лять квіти, що в будні при роботі заквітчуються к тоді подобають на жрекині фльори. А, що вони люб­лять співати, то переживається по цих селах таке, що рідко деінде стрінеться. Жінки, завінчані, за най­тяжчою працею, безустанну співають, мов солов’ї. І тяжко живо переказати читачеві лише словами цю повну життя картину!"

Матеріал підготовлено на основі наукової праці Володимира Сочинського "Чужинці про Україну" .

українські дівчта у човні

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...