Муза книжкових ілюстрацій - Софія Караффа-Корбут

 Софія Караффа -Корбут за роботоюНавіть якщо ім’я Софії  Караффи – Корбут вам досі незнайоме або  здається дивним, ви все одно так чи інакше знайомі з цією жінкою.  Вірніше з її творчістю, справою, якій вона присвятила все своє життя: художньою ілюстрацією  книг.

Софія Караффа-Корбут віддала українській книзі 43 роки копіткої праці і  ще за життя стала  класиком художнього оформлення.  Вона проілюструвала  60 книг  українських авторів, що вийшли загальним тиражем близько 6 млн. примірників.

Майже все, що написав для дітей Іван Франко, казки та вірші Лесі Українки, оповідання Степана Васильченка, Оксани Іваненко та Марії Пригари виходили з графічними малюнками Софії Корбут. На книжках, які проілюструвала Софія Петрівна, зросло не одне покоління читачів.

Графічна ілюстрація книги – важка кропітка робота. Це зараз книги ілюструються з допомогою цілого арсеналу комп’ютерної техніки за неймовірно швидкий час. А раніше  графіки  могли працювати над  одною книгою десятки років життя. Зокрема над ілюстраціями до поеми І. Франка “Іван Вишенський”  Софія Корбут працювала понад 13 років, але так і не змогла побачити книгу за життя.

 Можливо, нам здається, що ілюструвати дитячу книжку якнайпростіше – побільше малюнків, яскравий колір – і все гаразд. Це особливий вид графічного мистецтва, який висуває свої вимоги до митця. Художник-ілюстратор має справу з літературою різних країн і народів. Він повинен відчувати дух епохи, в якій живуть герої казок, оповідань, повістей. Він повинен знати, як передати пензлем різні емоції людей, красу природи, стан тварин, їх спокій, тривогу, страх.

Софія Караффа -Корбут ілюстрація книгиЗ особливою любов’ю на ілюстраціях  численних книг зображені діти.

Софія не мала власної сім’ї та дітей, хоча дуже мріяла про них: «Я б хотіла мати з п’ятеро дітей, щоби вони рядком сиділи за столом, і я їх годувала».  Обмовилась вона якось у розмові з подругою художницею Ларисою Івановою.

У 1968 року  на Всесвітній виставці в Канаді Україну презентувала робота Софії Корбут: понад тридцять копій, зменшених в обсязі до книжкових ілюстрацій, були створені до видання “Кобзаря” Тараса Шевченка.  Книга отримала найвищі оцінки журі.

На жаль, більше  ні похвальних слів, ні нагород, ні відзнак від українського керівництва за свого життя Софія Корбут так і не дочекалася.

У 1984 році, на своє шістдесятиліття, художниця планувала влаштувати виставку своїх творів. Але керівництво Спілки художників забракувало чимало пропонованих ювіляркою робіт. І вона вилила свій гнів і біль у листі до Ольги Борейко:

«Я з дуже чемною міною подякувала за честь і відмовилася від ідеї виставки категорично. Мене то все доконало. Я так працювала ціле життя, ніколи не відпочивала... Того літа одинокий раз була на балконі дві години. Навіть оті свої легені закапарені не провітрила, все робила і робила на совість!

Наші великі критики-самозванці затруїли мені все нутро. Плюгавці неграмотні. Саме не вміє взятись за олівець, але писок має, щоб другому вказувати, як і що робити. Тому я не бажаю, щоб більше приходили до моєї майстерні та знущались з мене і моєї роботи. Не хочу ні тих папочок поздоровчих, ні фарисейських слів...».

У 1994 році  Софію Петрівну висунули на здобуття Шевченківської премії. Спілка художників мовчала, ніби не йшлося про людину з їхнього, мистецького кола. Того року її  імені навіть не було у списку претендентів. Коли напередодні Шевченківських днів  оголосили лауреатів, хтось недочув і схоже прізвище (Нарбут) сприйняв за Корбут. Такий фатальний збіг! Художниці телефонувати і вітати з високою відзнакою. Емоційне потрясіння, яке вона пережила через ту помилку, її підкосило. Втративши апетит, просто танула на очах. 29 листопада 1996 року Софії Караффи-Корбут не стало.

Історія її появи на світ дуже романтична. Народилася Софія Корбут 23 серпня 1924 року у Львові від кохання з першого погляду провінційної учительки Марії Берези та білоруського графа Петра Караффи. Нарекли її трьома прекрасними іменами – Софія – Роксолана – Романа.  Її мати - Марія Петрівна  порвала  всі стосунки з чоловіком білоруським шляхтичем Петром Караффою-Корбутом ще до народження Софії.

Дитина рано виявила здібності до малювання – вона малювала все, що потрапляло під руки, залишаючи в зошитах та альбомах фантастичних птахів та буйне цвітіння землі. Читала з чотирьох років.

Софія Караффа -Корбут з подругоюНа фото Софія Караффа - Корбут справа. Ось як описують Софію її подруги, що навчалися разом  з нею:  

Зеновія Мазур вчилася разом з Сонею у гімназії сестер-василіянок: «Звісно, Соня була особливою у поведінці уже тоді, підлітком. Тиха, скромна, зосереджена, вона не зважала на наші пустощі.

Ми, наприклад, могли за обідом влаштувати змагання, хто більше з’їсть кнедлів. Переможців визначали за кількістю сливових кісточок. Або довго перед сном обговорювали дуже складну проблему: цілуватися з хлопцями - гріх чи ні? Соня як би того не чула...

Після занять вона або читала, або розмальовувала береги (поля) книг. Я одного разу не втрималася і запитала, чи не сварить її за це мама. «Мама мене ніколи не сварить!» - з притиском сказала Соня».

Віра Корлятович, подруга: «Соня не належала до таких блискітливих дівчаток. Одягалася завжди у темні сукні. Взагалі, вона не виставляла на показ жіночі принади. І зачіску носила скромну - туго заплетені коси. Сукні собі шила сама. Розумілася на фасонах одягу, особливо давнього - поєднання тканин, барв, відтінків, використання прикрас».

І ще один спогад. «Дипломні проекти ми готували в Баранівці, на Житомирщині. І там (чи не єдиний раз у житті!) я побачила, що Соня може наважитися на жарти. Уночі вона завинулася у простирадло і заховалася у корчах, очікуючи пізніх перехожих. А всі перехожі - то були студенти, наші ровесники, які поверталися з гуртожитку. І знаєте, кого вона налякала? Викладача, керівника групи...»

Оксана Думанська, автор книги  «Графині з Куткора» присвячену художниці - ілюстратору: «Чоловіків Софія Петрівна бачила наскрізь. Був такий випадок - Леся Дацишин прийшла до неї в майстерню з двома своїми знайомими. Один - звичайний, без особливих, здавалося б, здібностей і прикмет. Другий - «голубокровий», з неабиякою освітою і аристократичною зовнішністю. Отримавши від художниці в подарунок її роботи, той аристократ вважав, що тепер має право прийти до неї сам, коли йому заманеться. Так і зробив. Але Софія Петрівна не відчинила йому дверей. А потім у розмові з Лесею вихваляла того, непримітного...

Але й помилялася у чоловіках... Один київський художник спочатку закохав її у себе - проникливими розмовами, стриманою поведінкою. А потім злякався почуттів, якими вона відповіла. Бо то була повінь...»

Софія Караффа-Корбут творила унікальні роботи. Рука художниці створила художні образи Залізняка і Гонти, Кармелюка і Довбуша, Гамалії та Прометея, Івана Підкови та Яна Гуса. Ілюструвала Шевченкового «Кобзаря. Завершила свою творчість Караффа-Корбут ілюстраціями до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», яку  вважають вершиною її творчості. На чорному мармурі  її надмогильного пам’ятника  Мавка тягне свої долоні вгору, до сонця.

Comments:

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...