Софія Русова і перший дитячий садок

Софія Русова - портрет

Ми живемо в час, коли дитячі садочки здаються нам нормою життя. А всього 100 років тому, дошкільні заклади були великою рідкістю в Україні.

     Найперший дитячий садочок у Києві виник у 1871 за ініціативи Софії Русової – відомої громадської діячки, літературознавця, етнографа, професорки, доктора соціології, засновниці жіночого руху в Україні.

Ось як описує появу першого садочка, який був розрахований лише на 20 дітей, Софія Русова у мемуарах:

«Вирішили ми почати від дитячого садка. Тоді тих садків не було ніде, лиш в Петербурзі був відомий садок Дараган. Ми вирішили відкрити перший дитячий садок у Київі. Коли я подала моє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи старому Антоновичу, він з недовіряй похитав головою. «Ви самі ще дитина», — сказав він, усміхаючись і оглядаючи мою 16-літню постать, — «хто ж вам довірить дітей». Але все ж дав свій дозвіл.»

  Після Лютневої революції 1917 р. створюється Українська Центральна Рада. Софію Русову запрошують працювати у Міністерство Освіти: «Міністр Стешенко офіціально запросив мене завідувати в його міністерстві відділами дошкільної освіти і дошкільного виховання. З радістю прийняла я цю пропозицію і якнайскоріше повернулась до Києва."

Невдовзі Софія Русова приходить до думки, що українській шкільній освіті потрібні негайні реформи: «Сучасна українська школа не дає дітям освіти, бо суперечить усім вимогам педагогічної науки, всім потребам народного життя; вона калічить розум і душу дитини, одриває дитину від родини й несвідомо кидає на розпутті без усякого виховання, без певної освіти; вона не відповідає національному духовному складові українського народу, й народ зневірився в сій школі й не надає їй такої вартості, яку мусить мати справді народна школа».

Софія Русова - фотопортрет     У поняття «народна школа» Софія Русова вкладає  вивчення українського слова, народного мистецтва та музичної творчості. Варто нагадати, що система освіти того часу в Україні була дуже слабкою:

«Наша Україна у своїй освіті, в порівнянні з народами й країнами в Західній Європі й навіть у Російській державі, лишається позаду.

 Порівнюючи всю Російську державу з іншими західно-європейськими державами, ми бачимо, що на кожну сотню людности припадає учнів в Англії — 17, в Німеччині — 17, в Швейцарії — 16, Голяндії — 15, Франції—14, Данії— 13, Бельгії— 12, Сербії— 11, Болгарії — 10, Греції — 9, Італії — 8, Румунії — 7, в Росії— З...

Місцевості-ж з українською людністю дають ще менший % грамотних, аніж місцевостей великоруських.»

Вчена вважала, що програма національного виховання не може обмежуватись джерелами тільки рідної літератури, фольклору, історії, які, безумовно, збуджують і викликають високі патріотичні почуття. Вона застерігала: ця любов до рідного краю не повинна переходити в ізольований національний егоїзм.

Люблячи свій народ, кохаючись у своїй національній культурі, шануючи і поважаючи її, дитина повинна з пошаною ставитись до інших народів світу, цікавитись і поважати їхні культурні й національні здобутки.

Тому програма виховання, «поставленого на національний грунт», має включати для дітей найкращі твори світової літератури, музики, образотворчого мистецтва, влаштування національних свят, у яких би брали участь діти всіх національностей, що живуть в Україні.

Все це, на думку просвітительки, дасть змогу дітям збагатити уяву про багатство й різноманітність культур інших національностей, розвинути почуття територіальної й державної спільності, більш свідомо й глибоко зрозуміти свою національну особистість. Це також забезпечить українським дітям високий європейський рівень виховання й освіти.

Таким чином, вимагаючи створення національної школи і системи освіти, С. Русова не допускала навіть елементів шовінізму. Її ідеї виховання та освіти випереджали час і були надзвичайно передовими.

Софія Русова вперше запропонувала, що "нова українська школа повинна мати курс 4- 5 літ, аби  добре підготувати дітей або до іншого (гімназії, торговельної й ін. школи). Треба, щоб навчання в школі посувалося поволі, а не наспіх, як тепер, щоб ручна праця, екскурсії, робота коло садка, коло музею — вважалась би так само за як читання, математика й ін. наукові предмети."

«Таким чином, наука в українській початковій школі повинна складатись із таких предметів:

1) Закон Божий; 2) рідна мова; 3) арифметика; 4) природознавство; 5) географія; 6) історія; 7) ручна праця (малювання, ліпка, різьба по дереву); 8) спів; 9) фізичне виховання (гри та ріжні гімнастичні вправи). Спів вважаємо за предмет обов'язковий і дуже потрібний для школярів; він виховує їх естетично, а також, розвиваючи музичні здібності, гуртовий спів дуже гарно впливає на настрій, на душу дітей. Для співу треба завше брати народні пісні — рідні і інших народів, а також високохудожні твори всесвітніх класиків музики, щоб виховати гарний музичний смак."

«Я ненавиділа рутину, формальну дисципліну. Може, в цьому були й мої помилки і мій успіх. Душа дітей, їх задоволення — от що чарувало мене. Коли я оповідала і бачила усі їх ясні очі, звернені до мене, блискучі від зацікавлення, то я відчувала це задоволення; коли я гралася з ними, то теж разом з ними переживала хвилювання тієї чи іншої гри».

У Софії Русової було троє власних дітей, яких вона виховувала в націоналістичному дусі. Всі вони були великими вченими, патріотами та знаними діячами того часу.  «Я особисто знаю Софію Русову ще з Києва, коли слухала її лекції. Знаю з Праги, де також була її студенткою в Педагогічнім Інституті.  Вічно мила, добра, вічно ділова, маленька, худенька — здавалося вона ніколи не спить, не втомлюється, всім і всіма журиться, але тієї журби не видно було.

Прекрасна лекторка, великий педагог, повна знання й досвіду. Здавалося, вона вічна, безсмертна».
(Г. Мандрика, до 100-річчя від дня народження С. Русової).

Життя та доля Софії Русової були непростими. Вона народилася у с. Олешні на Чернігівщині. Мати — Ганна Жерве — за походженням француженка, батько — Федір Ліндфорс— шведського походження. З дев'яти років жила у Києві, рано втратила брата, сестру і матір. Вчена згадує:

«Я виродилася 1856 р. вже п'ятою дитиною в моїх батьків і народилася такою кволою, що всі були певні, що я недовго поживу і мама часто казала: «не хочу її любити, все одно помре». Були в мене водянка і ще багато хвороб.

Наталя й Володя померли ще в перші роки мого життя. Мати за ними так затужила, що захворіла на туберкульозу. Я не пам'ятаю своєї мами, але пам'ятаю, як мене збудили вночі й понесли в вітальню, де стояло тоді її ліжко, відгороджене параваном. Вона вмирала, й мене принесли, щоби вона мене поблагословила.

Батько трохи що не збожеволів із горя. Батьки дуже любилися. Поховав свою Ганну на цвинтарі і збудував над могилою невеличку капличку, де й собі приготував місце. Капличку обтягнули чорним сукном і в ній повісили великий гарний образ Матері Божої — Неутолимої Печалі. Чорним сукном обтягнули також ввесь кабінет батька, де він замкнувся й нікого до себе не пускав.

Тільки я мала право щовечора його відвідувати. Як тепер бачу цілком чорну кімнату, велике вольтерівське крісло, в ньому сидить татко і я з ним. Перед нами горять дрова в каміні, а коло дверей стоїть прикажчик Антін і розказує, що за день зроблено в господарстві.

Татко мовчки слухає його, іноді невважливо вставляє свої запити чи вказівки. Йому все байдуже. Нема тієї, для якої влаштоване це домашнє вогнище, тієї, що її портрет висів над чорним столом у чорній рамі. Вогонь із каміну відблискує на шклі й надає портретові щось живого.

А за дверима сестра в жалібному вбранні готує чай у великий салі зі свічами. Вже все готове, а вона не сміє покликати батька, не знає чи він схоче вийти, чи післати йому чай у самітню жалобну кімнату. Вона ще молоденька, але по смерті матери, господиня. На дитячі плечі впало все хатнє господарство, насіла тяжка турбота за малу сестру».

Найголовніші автобіографічні факти:

1871 — відкриває разом з сестрою Марією у Києві перший дитячий садок; здійснює організацію позашкільної освіти для дорослих. Започатковує відкриття дитячих садочків в Україні. Опікується безпритульними дітьми, відроджує навчальні заклади.

1874—1876—перебуває у Петербурзі, одружується з Олександром Русовим (за батька та світилку були Микола та Ольга Лисенки), працює в українському земляцтві, відвідує вівторки М. Костомарова. Подружжя Русових здійснює у Празі видання двох томів «Кобзаря» Т. Шевченка без цензурних поправок.

1876 — переїзд до Чернігова; на хуторі біля Боржки працює акушеркою, провадить культурно-освітню роботу, вчителює в с. Олешні.

1881 — арешт і ув'язнення за зв'язок з народовольцями. Переїзд до Петербурга. Видає «Український буквар» (укладений за підручником О. Потебні). Укладає читанку для дітей українською мовою.

1909 — переїзд до Києва; викладач на Вищих жіночих курсах та у Фребелівському педагогічному інституті, професор. Пише та видає книгу «Наші визначні жінки». На зборах Інтернаціональної Жіночої ради в Гаазі відверто виступає з доповіддю про голодомор  в Україні (1921 р.). Голландський Червоний Хрест направляє допомогу українським селянам.

1910 — 1914 — співзасновник і співредактор педагогічного журналу «Світло». Активно виступає за зняття заборони з української мови. Пише підручники та наукові статті. 

Про життя Софії Русової та її внесок у розвиток вітчизняної педагогіки, культури можна говорити ще довго, а можна й  вмістити в одну фразу: «Уся діяльність Софії Русової засвідчувала, що Україна має тип жінки-громадянки, котра не є продуктом оточення, а сама своїм впливом творить це оточення». М. Шаповал

Comments:

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...