Голодомор: факти, спогади, поезія

 

голодомор в Україні

- Мамо, їсти, мамо!
Тіло, як лозинка,
У очах блакитних
Глибина озер.
- Сину мій коханий.
Бідолашний синку,
Ось приїде тато.
Хліба привезе...

Анатоль Галан. (Скорочено, з поеми «Хам»)

Під час  голодомору  в Україні   за хвилину помирало 17 людей,  за годину -  1000,  а за  день – 25 тисяч українців.  Найбільше померло  дітей, які  перед смертю марили одним – окрайцем  хліба.

Країна родючих чорноземів та прадавнього хліборобського народу знемагала від  голоду, спланованого комуністичним режимом Йосипа Сталіна.

У 1932-1933 роках був гарний врожай, але українці його не мали, все до зернини було виметено з селянських обійсть і вивезено. У тих же роках за експортовані на захід мільйони тон українського зерна Кремлеві було виплачено 42 мільйони 200 тисяч американських доларів.

   Насильство і терор не припинялися, а навпаки - набирали більшого розмаху. 7 серпня 1932 р. більшовицька влада видала окремий кодекс смертної  кари за порушення комунального майна. Таким чином в Україну надіслано 112 тис. спеціальних більшовицьких загонів, які з насолодою виконували покладені на них обов'язки. Як голодні вовки ходили  вони від хати до хати, від села до села і відбирали останні крихти, останні харчі у селян.

  Люди почали їсти траву, і не стало по селах собак та  котів. З жахом перешіптувались люди про нечуване ніколи до цього часу людоїдство. Зареєстровані були випадки  канібальства. З болем душі висказав Юрій Клен у своєму вірші:

Тоді по селах їлось людське м'ясо
і хліб пекли з розтертої кори
дивилися голодні діти ласо
на спухле тіло мертвої сестри.
 
   Спецвідділи Кагановича щоденно збирали по селах вихудлі, закостенілі трупи і вивозили їх. На звали кидали опухлих і непритомних, у яких ще тліла іскра життя, та не всилі були ворохнутись. Українські селяни кинулися шукати порятунку по містах, хто міг тікав до міст, у Донбас і на північ за харчами, але це було гостро заборонено, Москва закрила кордони, таким чином ізолювала Україну від решти світу, брехливо всіма силами заперечувала існуючу трагедію.

Більшовики розтерзали Україну, притлумили її чисте й вільне дихання, посіяли на її широких просторах страх і недовір'я. Україна німувала, заціпивши уста. Мовчав і західній світ, бо задля зисків рішив мовчати. Про голодомор знала Німеччина, Франція, Англія і Америка  через власні дипломатичні представництва.

Англійський репортер  Ґарет Джонс знехтував попередженням про  заборону  на в'їзд іноземним журналістам до України у 1933 р. Він перший розповів світові про реальну картину геноциду проти українців: "Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хлібу. Ми помираємо! Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду."

 "Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче пуля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина. Навіть чиновники з транспорту та офіцери  попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість відчайдушних через голод людей.»

Прибувши до Берліну, Гарет Джоунс опублікував серію світлин з українських сіл, які підтверджували його слова. Ось одна із них:

голод в Україні

Як припускають дослідники, саме через сміливі публікації проти радянської влади , Ґарет Джонс був невдовзі убитий таємними спецслужбами в Монголії. Радянська влада всіляко намагалася приховати злочини  геноциду проти українців, всіляко караючи тих, хто піднімав дану тему в суспільстві. А приховувати було що.

Спогади жителів с. Вигнанки, Любарського району, Житомирська область, зібрані учнями Вигнанської ЗОШ під керівництвом  вчителя історії Бугай Л.О. вражають:

”Стали забирати в людей корови потім стали забирати все що було. Були такі люди обрані в комуністи їх посилали забирати в людей все, що було. Позабирали картоплю, хліб, одежу де що в кого було і оставляли їх без нічого. От і настав голод. Щавіль, кропиву, либуду їли. Потім стала цвісти акація люди стали обривати її цвіт і варили її.

  Потім люди стали пухнути від голоду вмирали. Як людина кудись йде, то сяде під кущем перепочити, то зразу вмирає. Поставили такого чоловіка, щоб звозив вмерших людей на кладовисько. Викопає яму привезе повну хуру вмерших насипле повну яму, заллє її вапною і пригорне землею. Дуже багато було ямів повних людей. Потім загнали колгоспні свині на кладовисько пасти. І свині повідривали тіла волочили людей по всьому кладовиську. Під кущем лежали погризені свиньми людські руки,ноги,голови, тулувища і кості”.

Записала Щерба Тетяна Олександрівна квітень 1996 року  від Щерби Марії Демидівни 1922 р.н.

 " Народилася я в сім'ї церковного служителя. Ким саме працював батько, мати не розповідала, але саме через прихильність до церкви його вислали в Сибір на початку 33-го року. В сім'ї було четверо дітей. Невдовзі і матір вислали в Омськ разом з дітьми. Двоє менших, брат і сестра, померли по дорозі. А мене з сестрою дід вкрав від матері з заслання.

Мати сказала, що ми із сестрою померли також, тому нас ніхто не шукав. Приїхали ми з дідом назад до Мотовилівки. Невдовзі повернулась і мати. В селі люди пухли від голоду і помирали. В нас також не було що їсти. Помер від голоду дід, бо останнє віддавав нам. Ми лишились самі з матір'ю. Жили дуже бідно, голод був страшний. Найстрашніше було взимку, коли було холодно так, що стіни в хаті обмерзали льодом і не можна було знайти й бур'янини. Влітку ми ходили на поле, збирали конюшину і їли. Не пережила голоду і мати, залишила нас круглими сиротами. В той час таких дітей, сиріт як ми, було вже дуже багато і створювали для них спеціальні інтернати. "

(Зі спогадів Сторожук Пріськи 1925 року народження).

Нанака Микола Макарович народився 1927 року в сім'ї колгоспника, в якій було четверо дітей, він був найменший. На той час корів майже ніхто не мав, а якщо і мали, то їх забирали в колгосп за борги перед державою ( нездані податки). Голод був спровокований не стільки поганим врожаєм, скільки тим, що в селян забирали все до останнього.

 Якщо хтось і мав якісь запаси, то все ховали в печі, під піччю, закопували в землю. Але і це не допомагало. Приходила комісія, знаходила все і забирала. Жорна, якими мололи зерно на муку , були в більшості сільських господарів, вони їх розбивали. Оскільки не було чого їсти, ми харчувались лободою, яку вмочували в сіль.

Городи не забирали, але обробляти не дозволяли, якщо хтось хотів щось посіяти чи прополоти, то знаряддя праці забирали і ломали, а город виорювали і засівали травою, щоб люди не могли щось посадити. Комісія з сільських активістів збирала податки з селян восени 1932 року, а потім ходили і вишукували по другому кругу. В кого ще щось знаходили -забирали, а господарів  гнали  до Житомира. Супроводжували їх міліціонери на конях. Говорили, що в Житомирі їх розстрілювали, бо ніхто із них не повернувся назад. Пам'ятаю більше вісімдесяти чоловік, але їх було більше.

Олекса Веретенченко

Український збіджений народе! 
Україно, мати січова! 
Всі твої знамена і клейноди 
Обікрала, знищила Москва.

Хай шаліють вороги неситі, 
Ми не кинем вічне бороття! 
Прийде час – і в західному світі 
Зійде сонце нашого життя.

А тепер не чути серед степу 
Орлього клекання угорі, 
Славу про Хмельницького й Мазепу; 
Не співають сиві кобзарі.

Тільки чути гупання кайданів 
В Соловках, в Сибіру, в Колимі –
То козацька нація гетьманів 
Гине у московському ярмі.

Де поділись – усмішка весела 
І купальські вогнища дівчат, 
Де поділись українські села 
І сади вишневі біля хат?

Щезло все в голодному пожарі, 
Матері дітей своїх жеруть. 
Божевільні люди на базарі 
Людське м’ясо людям продають.

Щезло все... І всюди на руїнах 
Бенкетують п’яні вороги. 
Українці мруть на Україні, 
Яничар як грязі навкруги.

Ні, ми ще обстанемо, як хмара! 
Ні, ми ще ударимо, як грім! –
І коли за все приходе кара, 
То якої кари треба їм?! 

Микола Латишко

ГОЛОД

Я пам'ятаю, люди мерли -
Дорослі люди і малі, 
На чорноземах України -
На рідній на своїй землі.
"Я хочу їсти", - казав мамі, 
Я і до школи не дійду...
"Я знаю, мій коханий Колю, 
Я помогти тобі прийду".
І плакав я із нею разом
В нас на порожньому дворі,
Запам'ятавсь той лютий голод 
На все тяжке життя мені.
Мій брат вже спух,
сестра ще біга, 
І колоски ідем збирать
На поле, що дала усім нам 
Ота совєтська "благодать".
А люди бідні пухли, мерли, 
Їх не встигали хоронить, 
Молили Бога  повсякденно, 
Щоб "тридцять третій"  пережить.
Я пам'ятаю сльози мами
Й сумного батька у вікні. 
О! Ті картини незабутні
Запам'яталися мені.
О, незабутні роки муки!
І тридцять два,
 і тридцять три, 
Не дай же, Боже,
 більш нікому 
Того, що ми пережили!
(Друкується зі скороченням).

 

Анатоль Галан

ГОЛОД (Скорочено, з поеми «Хам»)

..

- Мамо, їсти, мамо!
Тіло, як лозинка,
У очах блакитних
Глибина озер.
- Сину мій коханий.
Бідолашний синку,
Ось приїде тато.
Хліба привезе.
Стерегли дороги
Люди-волкулаки.
«Завертай голодних,
Звідкіля прийшли!»
Скільки їх лишилось
По міських байраках,
Молодих і сивих
Трударів землі...
А у тата птиці
Виклювали очі,
І мішок порожній
Порохом припав.
Десь там на Кавказі,
Біля міста Сочі,
Напоровсь на кулі -
Сталінський застав.
Мучиться, згасає
На очах дитина.
Ой, не сила більше
Матері так жить!
І повисло тіло
В сінях на драбині,
Руки, як мотузки,
Ноги, як ножі...
 
Володимир ЗАБАШТАНСЬКИЙ

СТРАЖДЕННА МАТИ

Скорботна мати ішла поволі,
Туди, де зріло колосся в полі.
Несла на грудях дитя, мов птаху,
Не стало сили, лягла край шляху.
Мов стебла руки син простягає,
І хліба в мами усе благає,
Але благання свого пташати,
Уже не чує стражденна мати.
Лежить очима до неба мати,
Загасла тихо біля дитяти.
Проснися нене, проснися нене!
Дозріло жито твоє зелене.
Голодомори, голодомори,
Все до зернини взяли з комори,
Взяли з комори все до зернини,
Все до зернини в неньки й дитини.
В неньки й дитини із України.

Картина Ніни Марченко: "Голод в Україні".

 

 

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...