хата в українському селі
 100 років тому в українських селах  проживало  82% населення,  решта громадян  жили у містах. Однак, всього за століття ситуація змінилася кардинально:  нині у містах проживає переважна більшість українців (70%), тоді як  частка сільських мешканців продовжує невпинно скорочуватися. 
 
Експерти впевнені, що причиною цього є світові процеси урбанізації і міграції населення, що лише набирають обертів в українському суспільстві. 
 
Офіційно з карти України щороку зникає  два  десятки сіл. Найактивніше покидають села молоді працездатні люди, які шукають роботу.  Вже сьогодні  за даними статистики у 6.000 українських сіл взагалі немає молоді віком 16-28 років, відповідно, мало дітей та підлітків. Детальніше...

 донорство  За останні 15 років донорство в Україні пережило значний спад, кількість донорів зменшилася більш ніж в два рази.

  Основні причини цього – низький рівень життя населення, погіршення соціально-демографічної ситуації, високий рівень інфекційної  захворюваності донороспроможного населення. 

 Як правило, з проблемою нестачі крові  чи її компонентів громадяни зіштовхуються у разі виникнення складних хвороб чи нещасних випадків. За статистикою  90%  українських донорів – родичі тих, хто потребує невідкладної допомоги.  

  Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує аби  на кожного мешканця країни було заготовлено 12–15 мл донорської крові на рік. На сьогодні цей показник по Україні  становить  близько 9  мл крові. Для порівняння також зауважимо -  якщо в країнах Європейського Союзу на тисячу осіб припадає 39 донорів, то  в Україні - 7,9 (2016 рік).  Цікаво, що донорство в  багатьох країнах ЄС виключно добровільна справа  і ніяких відшкодувань за здану кров людина не отримує. 

Чому ж так склалося, що система  донорства в Україні не відповідає світовим стандартам та перебуває у кризовому стані, - розповіли житомирянам керівники проекту «Кров новин – новини крові» Юлія Новобранець (Асоціація молодих донорів України), Леся Ярошенко (Український  форум  благодійників), Олександр Чекмишев (Комітет "Рівність можливостей", Асоціація "Спільний простір")  та представники Житомирського центру  крові.

Детальніше...
Станіслав Ремєслініков
 Історії переселенців не схожі одна на одну. Цих людей слів уважно вислухати, перед тим, як засуджувати чи звинувачувати. Вони не обрали війну чи зброю, не кричали "Путін, Росія", не ходили по рефередумам та комендатурам.  Їх вибір - незалежна  Україна.  Та як живеться сьогодні тим, хто зробив сміливий крок назустріч новому незнайомому життю, сповненому труднощів та викликів? Історії внутрішньо переміщених осіб з перших уст.
 
Ремеслєніков Станіслав, проживає в Житомирі. 
 
Станіславе, як виникло рішення про те, що негайно потрібно залишати рідне місто?
 
   Рішення їхати з Луганська виникло в ту хвилину, коли розпочалися обстріли міста. Ми жили біля військової частини, тож одного ранку почалася страшна стрілянина,  побачили у дворі багато озброєних  людей,  кругом зброя, гранатомети, над будинком літаки літають, одним словом війна. А в будинку – дружина та  діти ховаються від куль.
 
Потім було кілька  годин затишшя, коли сторони домовилися про відміну вогню на перерву, аби позабирати трупи, тоді й ми вирішили тікати. Спочатку до батьків у Лисичанськ, але невдовзі і там розпочалися військові дії, тож довелося тікати далі від війни. Детальніше...
   проект "Жінки - це 50% успіху України"   У Харкові стартує проект «Жінки – це 50% успіху України», який направлений  подолати  гендерну нерівність в регіональній політиці.  
 
  Жінки – одна з рушійних сил країни, переважаюча частина населення України, однак у регіональній політиці  жінок  недостатньо.
 
  Координатори проекту сподіваються, що серія дискусій, круглих столів та тренінгів для політичних лідерів, місцевих політиків та громадських діячів допоможе їм змінити думку про актуальність питання рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків. Адже, як доводить досвід розвинених країн, лише паритетний доступ чоловіків та  жінок до прийняття політичних рішень дозволяє врахувати інтереси усього суспільства.   Детальніше...
Віра Іванівна ДемиденкоЄ люди, які на перший погляд звичайні: такі як всі. Але коли заглянеш в їх душу – дивуєшся: звідки така сила та любов до життя? Ці слова про героїню нашого матеріалу, яка має свій секрет довголіття: любити людей і все навколо.
 
     Віра Демидівна Іваненко на Покрову відсвяткує  90 років. За її плечима  важке життя - пережитий голодомор 1933 року,  війна,  яку довелося провести у трудовому таборі в Німеччині, а після повернення нове випробування -  голод 1947 року.
 
 Потім  майже 40 років  працювала  листоношею в селі, зрідка маючи вихідний. Та незважаючи на все пережите, бабуся Віра дуже активна на свої роки – і дня не всидить вдома. Цікавиться політикою, пише вірші, багато читає, має гарну пам’ять та незлостиву вдачу. 
 
Віра Демидівна  в гості нас не чекала, поралась по господарству, коли ми прийшли поспілкуватися. Так і застали її:  в одній руці  - сапка, а в другій – сокира. Дивуватися не має чого – бабця має город, який сама обробляє,  тримає на господарстві  5 курок, півня та кота.  Мету свого візиту довго пояснювати не прийшлося  - бабуся дуже любить спілкуватися. Найбільше нас цікавив період  її життя проведений у трудовому таборі в Німеччині, адже сьогодні не так багато залишилося в живих людей, що носили пов'язку OST (остарбайтери).

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua