Герой "Біла Лілія"

   Лідія (Лілія) Литвяк - льотчиця - винищувач, легенда ІІ Світової  війни. Це справжній герой, слава якого з роками тільки набирає сили.

  Нещодавно один з американських мільйонерів зі списку Форбс Мет Кріші написав про неї книгу "Позивний "Біла Лілія". Він власною персоною приїхав до Росії та України аби зібрати дані про льотчицю. 

Лідію Литвяк до цього часу вважають найвродливішою жінкою – воїном Великої Вітчизняної Війни. Але не тільки красою прославилася лейтенант Литвяк.

    У книзі Гінесса про авіацію її названо найрезультативнішою у світі льотчицею-винищувачем. Вона загинула в бою 1 серпня 1943 ро­ку у віці 22 роки, маючи на бойовому ра­хунку 12 підтверджених повітряних перемог, які здобула на винищувачі Як-1.

    Важко повірити, але свій перший політ Ліда виконала у 15 років. Вона народилася в Москві, але закінчивши школу, поїхала вчитися в Херсонське льотне училище. Незабаром поверну­лася в рідний аероклуб уже льотчиком-інструктором. Літала впевнено, з азар­том. Була одним із кращих інструкторів Московського аероклубу. Дала путівку в небо 45 курсантам.

      Після початку Великої Вітчизняної війни Лідія рвалася на фронт і домогла­ся зарахування в жіночий винищуваль­ний авіаційний полк. Переучилася на Як-1, стала льотчиком-винищувачем. Охороняла повітряні підступи до Сара­това. Воювала нарівні з чоловіками. 13 вересня, під час другого бойового вильоту, здобула пер­шу перемогу — збила бомбардувальник «Юнкерс-88».

     Декількома днями пізніше в одному з бойових вильотів Ліда здобула тяжку пе­ремогу над «Фокке-Вульф-190», збив­ши фашистського льотчика з ескадри «Ріхтгофен». Пілот дивом врятувався, вистрибнувши з палаючого літака на па­рашуті. На допиті він попросив показати російського аса, котрий переміг його. Адже, маючи величезний досвід війни в Іспанії та Франції, льотчик не мав пора­зок.

         Коли до нього привели гарну дівчи­ну, він не повірив і подумав що з нього кепкують. Лідія жестами повторила всі епізоди повітряного бою, і німецький капітан зрозумів, що це саме вона збила його винищувач. Кавалер вищої нагоро­ди Німеччини, барон преклонив коліна перед світлокосою дівчиною в льотному комбінезоні, протягнувши їй на знак по­ваги дорогий наручний годинник.

      Надалі при поверненні після вдало проведеного бою Лідія обов'язково виконувала над аеродромом каскад фігур складного пілотажу, відтворюючи на очах в однополчан картину повітряного поєдинку. Щоправда, спочатку дівчині перепадало на горіхи від командира полку Баранова. Однак незабаром їй стали це поблажливо прощати й інакше, як небесною Діаною, не називали.

        Після кожного бойового завдання її товариші по службі, дивлячись на те, як вона підлітає до аеродрому, вже могли з упевненістю сказати, як пройшов політ. Якщо літак Литвяк виробляв при під­льоті «бочки» й «імельмани» — все було гаразд, але якщо Ліда заходила на по­садку відразу, не демонструючи май­стерності, — все ставало ясно без слів. Товариші, вільні в цей момент від служ­би, бігли до місця приземлення, щоб до­помогти своєму тендітному кумиру. Вона була улюбленцем та вірним товаришем.

    Успіхи Лідії в пілотуванні були очевидні, але асом молоду льотчицю визнали тільки після одного вкрай складного бою. Спочатку Лідія разом із невеликою гру­пою винищувачів атакувала 12 «юнкерсів». Незабаром вона збила один із ворожих бомбардувальників, але при цьому її поранили в ногу. Оглянувшись, вона побачила  - фашисти заходять у хвіст. Миттєво кинула свою машину у віраж та було пізно: кулеметна черга прошила площину, а уламком снаряда з автоматичної гармати льотчицю було   поранено вдруге. На розвороті встигла, побачити нову пару «мессершміттів». Вони атакували. До них приєдналися і два інші фашистські винищувачі. Тоді Лідія кинулася в контратаку...

        Льотчики очікували від радянського  літака поспішного виходу з бою і готувалися його наздогнати та знищити, а тут -   він сам пішов в атаку! Як правило, фашисти намагалися ухилитися від сутички  машин у повітрі. Більше того, Герінг розіслав циркуляр, який наказував не наближатися   до   радянських   літаків ближче аніж на 100 метрів, щоб уникнути лобових атак, ударів гвинта чи крила з боку  противника...  Від  несподіванки, «мессери» віялом розлетілися врізнобіч. Однак Литвяк уже вибрала конкретну ціль. Натиснула на гашетку. Коротка  черга з гармати розірвала фюзеляж «массершмітта» на частини.               

    Незважаючи на перемогу в повітряному  бою, цього разу Ліда незвично тихо приземлилася на аеродромі. Встигнувши відповісти, що завдання виконано, льотчиця   знепритомніла, їй довелося звертатися до лікарів.

        5 травня 1943 року після госпіталю Ліда повернулася у свою військову частину й в першому польоті збила «фокке-вульфа», а двома днями пізніше здобула наступну перемогу. Її літак з білою лілією  і постійно зростаючою кількістю намальованих на фюзеляжі зірочок, що означали збиті фашистські машини, вже знала вся 8-а повітряна армія. "Біла Лілія" – позивне ім’я дівчини, навіть школа на Луганщині названа імені Лілії Литвяк. 

          На фронті дівчина закохалася в командира ескадрильї Героя Радянського Союзу Олексія Соломатіна. Проте недовго тривало їхнє щастя.

   В одному з повітряних боїв капітан був тяжко поранений, зумів дотягти свою машину до аеродрому, але на підльоті до місця по­садки його винищувач несподівано ви­бухнув. Усе це сталося на очах у нарече­ної. Ліда немов надломилася. Лише че­рез якийсь час на превелику силу змог­ла взяти себе в руки. Треба було жити, боротися з ворогом і мстити. За зганьб­лену Батьківщину, за втрачене кохання.

    15 червня 1943 року льотчиця збила «юнкерс» і «фоккер», але під час повітря­ного бою знову була поранена. Цього ра­зу вона не погодилася, щоб її відправили до госпіталю, і продовжувала здійснювати бойові вильоти.

   Якось Лідія збила німець­кий аеростат, з якого велося коригування артилерійського вогню. Всі спроби до неї виконати це завдання закінчувалися не­вдало. Фашисти вчасно помічали на підльоті наші винищувачі, швидко й уміло спускали аеростат на землю. Лідії допо­могла кмітливість. На бриючому польоті з боку противника непомітно підлетіла впритул до аеростата і розстріляла його.

       1 серпня 1943 року гвардії лейтенант Лідія Литвяк не повернулася з останньо­го 168-го бойового вильоту. Декількома днями раніше в розмові зі своєю подругою,  вона сказала, що боїться лише одного: пропасти безвісти.  У 1937 року  така доля спіткала її батька, котрий був  оголошений «ворогом народу».

     Бойову  нагороду — орден Вітчизняної війни 1-го ступеня одержала за дочку мама Ліди. Ще раніше за мужність та відвагу Лідію було нагороджено орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки. Її перемог було достатньо аби отримати Героя Радянського Союзу, але вона дочка "ворога народу", тому в ній не були певні до кінця. А що як вона шпигун чи дезертир... Саме тому лише у 1990 році, майже через 50 років після її загибелі, Лідії  Литвяк було посмертно  присвоєнно звання Героя Радянського  Союзу.

   А що сталося того літнього дня з Лідою  і де знайшла спочинок дівчина, стало відомо лише  23 липня 1979 року.  Під час походу місцями  боїв авіаполку, в якому служила Лідія Литвяк, біля с. Дмитріївка  Шахтарського району Донецької області слідопити  дізналися від сторожила Ф. Михайлова про те, що наприкінці липня 1969 року біля  хутора Кожевні (3 км від села) місцеві хлопці виявили останки загиблого льотчика.

        За допомогою Ф. Михайлова вдало­ся розшукати цих хлопців — тепер уже дорослих людей. Ними виявилися два брати— Федір і Микола Сачки, а також Сергій Сапицький. Вони підтвердили, що дійсно в той час на околиці хутора, біля лісосмуги, розкопуючи нору, щоб дістати з неї вужа, наткнулися на ос­танки людини, зібрали їх і показали до­рослим, а ті повідомили до сільради і військкомату.

            Череп виявленого льотчика лежав у льотному шоломофоні, в лобовій частині був невеликий круглий отвір. Окрім ко­бури на ремені й обгорілого планшета, при льотчику нічого не було. Одяг і взут­тя зотліли, залишилися тільки окремі їхні фрагменти. Для консуль­тації запросили місцевих лікарів. У результаті огляду було встановлено, що кістки тазу — жіночі. Крім того, виявили бюстгальтер із парашутного шовку.

     Сумнівів не залишалося, що загиблий льотчик — жінка. Останки поховали в братській могилі № 19 у центрі с. Дмитріївки. Історичні документи підтвердили  - 1 серпня 1943 року Ліда Литвяк вела бій у районі села Маринівки. Бій був нерівний. Коли її літак підбили, вона спрямувала його в хмари. Герой Радянського Союзу І. Борисенко вирішив прикрити Лідин відхід. Пройшовши хмарність, Борисенко машину Литвяк не побачив. Зовсім трохи не вистачило льотчиці дотягти до своїх.

        Після того, як юні слідопити повідо­мили про свою знахідку в раду ветеранів 8-ї повітряної армії, було встано­влено, що влітку 1943 року в повітряних боях над Донбасом брали участь дівчата-льотчиці 73-го гвардійського авіаполку Катя Буданова, Маша Кузнецова і Ліда Литвяк. Буданова заги­нула в червні 1943 року. Її поховали в Ново-Краснівці Луганської області. Кузнецова була жива і служила в іншому полку. Виходить, останки, вия­влені слідопитами, могли належати тільки Лідії Литвяк.

         Кошти на пам'ятник відважній льот­чиці зібрали вчителі й учні місцевої школи. Зодчі М. Щербаков і Б. Челобитько зобразили Лідію Литвяк у кабіні палаючого винищувача в останню мить бою. На одному боці гранітної стели — біла лілія — символ льотчиці, а на іншо­му — 12 зірочок — кількість здобутих у повітрі перемог. 

(За матеріалами військового історика Леоніда Порицького).

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...