Народна медицина українців: магія та вірування

 українка  Життя на сучасній території України тримає вже тисячі років. Наші пращури крім воєн та лихоліть не раз переживали страшні епідемії, пошесті, що знищували за короткий період мільйони людей.
 
   Відсутність ліків та знань про медицину як науку, спонукали праукраїнців  до магічних дій, обрядів, глибоких вірувань у силу природи. Ми  й не підозрюємо, що в повсякденному житті часто вдаємося до народних вірувань, яким вже понад тисячі років. І носіння червоної нитки, як оберегу, і перестороги, що стосуються вагітних жінок, чи навіть прикмета не їсти з однієї тарілки, - це всього лише профілактичні засоби від недуг, до яких вдавалися східні слов’яни. 
 
        Не новина, що наші предки приділяли великого значення профілактиці недуг та хвороб. З цією метою використовували  багато рослин, бактерицидні властивості яких підтверджені науковими дослідженнями.
 
   Так,  наприклад в усіх східнослов’янських народів зафіксовано вживання часнику. Ще в Київській Русі його використовували як охоронний засіб від «морового повітря».  Ця традиція стійко зберігалася аж до початку XX ст. та  відзначалася різноманітністю способів застосування.
 
  На Україні часником натирали тіло, носили на шиї, вішали над колискою немовляти.  Оригінальне застосування часнику як оберегу зафіксовано у Білорусії (Вітебська губернія). Перед тим як нести дитину хрестити мати пережовувала зубець часнику і «хукала» на немовля, аби уберегти його  від «уроку» .  Крім того, білоруси вважали,  що при дитині завжди має бути зубець часнику, рекомендували повісити його на шию дитини як оберег.
Цікаво, що  наукою у багатьох випадках підтверджена раціональність народних спостережень. Так, доведено, що фітонциди часнику знищують різні мікроби, серед них бактерії тифу, холерні вібріони, кишкову паличку, затримують ріст туберкульозної палички.
 
   Подібні властивості, згідно з науковими даними, має цибуля. Тому її вживання як профілактичного засобу при епідемічних захворюваннях очевидна. Українське населення Закарпаття рекомендувало вішати цибулю у хаті під стелею, вважаючи, що вона очищає повітря. У вигляді ладанок її носили на шиї з метою запобігання простудних захворювань. Білоруси теж у випадках епідемій носили при собі цибулину, вішали її на шию тваринам при епізоотіях. 
   
   Поширеним у  східнослов’янських народів було використання ялівцю (звичайно, у місцевостях, де поширена рослина). Гуцули окурювали житло гілками ялівцю і розкладали вогнища на дорогах, що вели із заражених місць. Мешканці Полісся під час епідемій розвішували в хаті на стіні гілля ялівцю та окурювали димом з них кімнату, в якій лежав хворий.  Іноді через палаючий ялівець переступали або перелазили, віруючи, що це позбавляє від недуги.  На інших територіях в аналогічних випадках використовували верес  або багно болотяне.
 
До профілактичних заходів від недуг, які використовували  наші предки, є полоскання ротової порожнини хроном, настояним на вині або пиві. Нині доведено наукою, що такий спосіб допомагає запобігти цинзі та здатний вберегти від зараження холерою. 
 
вірування українців    Християнство наклало відбиток на вірування східнослов’янських   народів, які велику увагу в лікуванні надавали рослинам. Наприклад, в народній уяві верба посвячена у неділю перед Великоднем, мала величезну силу. Посвятивши у церкві, її несли додому і вдаряли нею усіх членів сім’ї, щоб забезпечити їх здоров’ям на цілий рік.
 
 Дії супроводжувались відповідними примовками, в яких, звичайно, висловлювались побажання здоров’я. Наприклад:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
 
  В деяких місцевостях з профілактичною метою рекомендували їсти вербові бруньки. У західних областях України їх давали дітям, щоб не боліло горло та щоб не захворіти на малярію. Білоруси споживали по «9» вербових бруньок з метою профілактики малярії  та болю зубів.
   
Деякі обереги мали вузько локальне застосування. Любисток, приклад, в народній уяві мешканців Карпат вважався зіллям, що рятує від укусу гадюки,  такими властивостями наділяли також  валеріану й аконіт.
 
У багатьох народів етнографами зафіксовано вживання такого  охоронного засобу від укусу гадюки як ясен. Вірували, що гілля ясеневого дерева, сік, кора та попіл здатні паралізувати гадюку.  
 
    Ряд рослинних оберегів мав загальнослов’янський  чи загальноєвропейський характер, а побутування деяких вірувань зафіксоване навіть у дуже віддалених між собою народів. Так, усім східнослов’янським  народам властиве вірування, що зірваний на Івана Купала полин (в деяких місцевостях чорнобиль, тобто полин звичайний) має властивості запобігати болю попереку.  З цією метою ним перев’язу поперек у цей день. Як бачимо, рослини, що протягом століть служили надійним джерелом лікувальних засобів, дуже часто виступають як обереги.
 
Цикл профілактичних заходів наших предків  окреслювався формулою «гріх». Гріхом вважалося їсти яблука до Спаса, бо лише тоді вони належно дозрівали. А споживання недозрілих могло викликати різні шлунково-кишкові захворювання. Не годилося також купатися до Купала (7 липня за н. с.), що без  сумніву, є виправданим, оскільки вода до цього часу ще недостатньо прогрівалася.
 
Побутували загальновідомі звичаї,  такі як необхідність закривати посуд з їжею, «відро з водою, щоб туди не потрапив чорт», заборона їсти однією  ложкою, щоб не посваритися, або заборона мити посуд після заходу сонця тощо. Перед тим, як саджати в піч хліб, треба було дочиста вишкребти діжу і закрити її, бо інакше, як у сім’ї хтось помре, у покійника буде відкритий рот. Вагітній не слід було виливати  перед порогом помиї, бо це відіб’ється на здоров’ї майбутньої дитини тощо.
     
І хоч пояснення таких вірувань  у народі не завжди зрозуміле, доцільність їх очевидна.  Подібні заборони хоч і були виявом ілюзорних уявлень про явища оточуючої дійсності, однак їх слід розглядати як певні профілактично – гігієнічні  норми, що раціональні в своїй основі. Бо хіба за правилами особистої гігієни двоє їдять з однією посудини або витираються одним рушником? А строге дотримання правила  обов’язково  закривати посуд з їжею чи водою, дочиста вишкрібати діжу, в якій місять хліб, хіба не є свідченням турботи про збереження продуктів харчування?  
   
Засоби профілактики дитячих недуг пов’язувались з поведінкою  вагітної жінки й були виявом піклування про майбутню матір, яку намагалися відсторонити від важких робіт, оберегти від нервових навантажень. Вагітній, наприклад, заборонялося вилазити на піч та перетруджуватися, бо в дитини буде задуха, носити поперед себе порубані дрова, бо між ними може попастися клин і тоді в матері або дитини може  бути  грижа. 
 
Небажані наслідки для майбутньої дитини, згідно з загальновідомими поглядами, матимуть місце і тоді, коли вагітна злякається. Залежно від чинників, які спричиняли переляк, варіювалися наслідки. Побачить вагітна вогонь і, злякавшись, торкнеться рукою чи іншої частини тіла — у немовляти на цьому місці буде родима пляма. Злякається собаки, кота чи іншої домашньої тварини і відштовхне її ногою — новонароджений буде покритий шерстю тощо.
 
Чимало профілактичних заходів випливали з анімістичних поглядів населення наприклад на  причини хвороб. Це, зокрема, стосувалося пошесних недуг — чуми, холери, які народ уявляв персоніфіковано. Ці хвороби масово косили людність, тому відповідно засоби профілактики мали громадський характер. Це, як правило, різні магічні дії. Таким був відомий скрізь на східнослов'янській території звичай  оборювати село, обходити його з процесією, ставити в чотирьох його кінцях осикові хрести, виготовляти за одну ніч полотно — своєрідну жертву демонові хвороби, влаштовували обід біля церкви тощо.
 
До давніх жертвоприношень належать магічні дії спрямовані на попередження холери, які полягали в тому, щоб  на Купальську  ніч, починаючи від прядіння ниток, виткати полотно. Залежно від місцевості його або спалювали до схід сонця за селом або вішали на ікону, хрест.Християнізований характер мали відомі в усіх слов’ян такі  захисні магічні засоби, як звичай ставити осикові хрести в чотирьох кутках села  та зафіксований на Гуцульщині звичай влаштовувати біля церкви обіди для убогих. 
 
обряд оборюванння     Більшість обрядів сягає своїм корінням в далекі дохристиянські часи, зберігаючи давні релікти народного світогляду. Так, на думку дослідника  М. Висоцького, сліди обрядів оборювання треба шукати в давніх  міфологічних віруваннях,  які в уяві первісної людини асоціювались щорічною зміною зими весною.
 
Із зимою наші далекі предки поєднували уявлення про сон чи смерть природи. З весною — пробудження життя. В даному випадку оборювання символізувало вигнання смерті, хвороби. Давнім магічним засобом, застосовуваним при заклинанні духів різними народами, був і сам процес обведення села замкнутою круговою лінією. Вважали, що простір, обведений магічним колом, стане недоступним для злих сил. У цьому обряді відбився  культ землі.
     
 Сам обряд проходив майже скрізь однаково, відрізняючись незначними деталями - складом дійових осіб, магічною атрибутикою. Варіювалась кількість учасників обряду, їх віковий ценз, проте у багатьох  випадках обряд носив громадський характер, що також  дає підстави говорити про його давнє походження.
 
На Україні   в оборюванні села переважно брали участь жінки. В одних випадках — жінки різного віку, інших — тільки молоді, ще в інших старі баби і молоді дівчата, інколи — дівчата і вдови.  Кілька осіб тягли соху, решта супроводжувала їх, інколи співом церковних пісень.
 
Процесія тричі обходила («оборювала») село. В деяких місцевостях цей давній звичай доповнюється не менш цікавими обрядовими діями з виразними слідами язичництва. Так часто  обряд оборювання закінчувався дійством «живого» вогню, яким окурювали домашню худобу. Оборавши село, жінки розпалювали вогонь, та інколи  вкидали туди  чорну кішку. Цей давній звичай добре зберігся в багатьох етнографічних даних.
 
 В період епідемії холери часто мав місце факт, коли за рішенням громади, разом з покійником спалювали  живу кішку. Вважалося, щоб не допустити холери, треба було принести  в жертву чорного кота, півня або кошеня. За свідченням дослідників такі тваринні жертви в першій половині XIX ст.  ще були доволі частими на різних територіях проживання східних слов'ян.
 
 В  народній медицині  праукраїнці  широко використовували з охоронною метою «наузи», «нав’язки»,  «обереги»  тіла. В кінці XIX — на початку XX ст. такі обереги  широко застосовувалися в народній медичній практиці, щоб вберегтися від малярії. Як свідчать етнографічні записи,  в багатьох місцевостях України рекомендувалося носити на шиї «павучка».  Для цього поміщали в шкарлупу горіха, знайдену на дорозі висушену жабу, кіготь ведмедя, ріг оленя тощо. Так звані тваринні амулети (кігті, зуби  та  інші органи тварин або цілі тваринні організми) відповідають, очевидно, тотемістичним уявленням наших предків і несуть сліди універсального культу тварин. За даними вчених, ще в кам’яному віці люди носили як обереги зуби та кігті хижаків, які повинні були вберегти їх від всякого зла.
     
наузиЦікаво, що в деяких місцевостях Білорусії обереги зберегли  давньоньоруську назву — «наузи».  За визначенням В. Даля, «науз» або «наузи» — частина кінської упряжі, найчастіше бляха, яку вішали коневі на шию.
 
В давнину в «науздах» тримали обереги від «уроку» — корені рослин, папірці з молитвами  тощо.
 
В Росії за наузами закріпилася назва «ладанка» від вживаного з профілактичною метою ладану, дуже поширеного в епоху християнства. Назва ця виявилася надзвичайно стійкою: «ладанками» їх називали і тоді, коли вживали як оберег не ладан, а інші предмети, яким  уява населення приписувала лікувально-профілактичні властивості.
 
Нерідкісною слід вважати і таку магічну дію як закопування за перехрестями  доріг ладану, що здійснювали учасники обряду оборювання села.
       
   Етнографічні записи кінця XIX — початку XX ст. фіксують широке застосування таких оберегів як метали та мінерали. На Україні у багатьох випадках охоронну функцію виконував залізний ніж,  який клали в колиску немовляті від уроку, брали з собою, коли несли дитину хрестити. І досі в багатьох селах України ніж кладуть під подушку немовляти, коли  в селі є похорон. Вважається, що так можна захистити дитину від смерті.
 
За повір’ям, поширеним на Закарпатті, подорожньому нічого не загрожує, якщо при ньому був ніж. Білоруси, як профілактичний засіб від малярії носили залізне кільце, перстень;  щоб вберегти себе від уроку, втикали в полу сорочки голку. В даному випадку голка несла подвійне магічне навантаження: як залізо, і як гострий предмет, що сам по собі виступав охоронним засобом від хвороб, нещасть, злих духів.
   
Як оберег на хатніх дверях біля порога прикріплювали залізну скобу або підкову, щоб хвороба не входила в хату, а лишалась на підкові. Під час епідемії холери з охоронною метою носили  на шиї або під пахвою зашитий у тканину шматочок міді. Як профілактичний засіб в українців відомий бур (бурштин), хоч вживався він при різних захворюваннях.
 
  Мешканці Полісся, щоб запобігти головному болю, рекомендували носити бурштинове  намисто. На Волині його вживали як амулет. В Карпатах носили, щоб попередити утворення зобу, у багатьох місцевостях  він вважався незамінним профілактичним засобом  від жовтяниці. У білорусів  оберегом від жовтяниці вважалося золото. У даному випадку, як і в попередньому, у дію вступав  закон імітативної магії («жовтуха» асоціюється з жовтим кольором золота або бурштину). Щоб попередити хворобу предки радили носити сережки з жовтого металу.
 
Важко переоцінити ту роль, яку займали хліб та сіль в атеїстичних обрядах східнослов’янських народів. В народній уяві це універсальні засоби від уроку. Шматок хліба, як і грудочку солі пов’язували дітям в поділ сорочки, дорослим у хустку, яку носили на шиї, прив’язували до пояса тощо.
 
  Дуже давні традиції, пов’язані з профілактично-магічною дією червоного кольору. Щоб уберегти дитину від уроків, перев’язували їй ручку  червоною ниткою. За  народними віруваннями, нитки червоної вовни на шиї дитини оберігали  її від скарлатини, а пов’язки з червоної вовни на руках і ногах — від малярії. Подібні погляди зафіксовано й у західних та південних слов’ян. Чехи вірили, що червона пов’язка охороняє дитину від чарів. Обряди, виконувані майбутніми матерями у Болгарії в так званий «бабин день» мають місце й сьогодні: вагітна жінка отримує від баби  моток червоної вовни, яка повинна сприяти легким неускладненим пологам.
 
Наївно-дитячими видаються зафіксовані скрізь на східнослов’янській  території такі  профілактичні засоби, як спроба заховатися від хвороби, найчастіше холери або малярії, обдурити її. Наші предки щільно закривши  віконниці та зачинивши на замок двері, вішали  на них таблиці  з написами: «Нема нікого вдома», «Приходь вчора» тощо. Зустрічалися й іменні написи. Наприклад, «Нема дома раби божої Палагеї». В кінці XIX — на початку XX ст. подібні заходи ще  досить широко побутували серед населення.
 
Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що методи профілактики та лікування хвороб, використовувані у практиці народного самолікування українців, поєднували  у собі  раціональні та  ірраціональні дії. Вони у багатьох випадках відрізнялися  лише незначними деталями. Є серед них сліди давніх культів, жертвоприношень та  відбиток  християнства.
 
Підготовлено ( скорочено) на основі наукової праці Зоріани Болтарович «З народної медицини України. Методи профілактики захворювань як суттєвий елемент традиційної медичної культури східнослов’янських народів».
 

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...