Авторський блог

  • Головна
    Головна This is where you can find all the blog posts throughout the site.
  • Мітки
    Мітки Displays a list of tags that has been used in the blog.
  • Блогери
    Блогери Search for your favorite blogger from this site.
  • Архіви
    Архіви Contains a list of blog posts that were created previously.
  • Увійти

У пошуках миру: подорож до Грузії

Posted Автор: Створено: в Блог
  • Font size: Larger Smaller
  • Переглядів: 79132
  • Підписатися на оновлення
  • Друкувати
        Після розпаду Радянського Союзу, в деяких колишніх республіках загострилися міжнаціональні та громадянські конфлікти, що переросли у збройне протистояння. До сьогодні не припиняються та вважаються невирішеними конфлікти між Вірменією та Азербайджаном  за територію Нагорного Карабаху, Молдови та  Придністров’я, конфлікт Грузії  з Осетією та Абхазією, України з невизнаними ДНР та ЛНР, а також конфлікт між Росією та Україною за територію анексованого Криму. Експерти вважають, що за подіями у цих країнах прямо чи опосередковано стоїть Росія. 
  
Власне для того, аби розповісти як громадськість та ЗМІ можуть діяти в умовах військових конфліктів, для 15 учасників з пострадянського простору  за сприяння газети «TAZ» (Німеччина) був організований  навчально – пізнавальний  семінар з журналістики. Програма семінару передбачала зустрічі з представниками різних міністерств Грузії, лекторами університетів, медіа – експертами, політологами, що ділилися досвідом вирішення конфліктів у грузинському  суспільстві. Загалом  щоденна програма занять  була надзвичайно насиченою та об'ємною, для її опису замало одного блогу,  тому зупинюся на найцікавіших лекторах та зустрічах, що відбувалися в культурному центрі Тбілісі "Frontline".
 
 
 
       Грузія зробила певні висновки після війни 2008 року, коли у відповідь на бомбардування Цхінвалі (столиця Південної Осетії), до міста увійшли  російські війська. У цій короткій війні внаслідок бомбардувань загинуло удвічі більше  мирних  мешканців, ніж військових. На сьогоднішній день Грузія так і не відновила контроль над територією Абхазії та Південної Осетії, які проголосили себе незалежними республіками, а насправді є окупованими російськими військами. Більше того, настрій у сучасній Грузії все частіше буває «проросійський» - багато організацій та політиків виступають за відновлення дипломатичних та економічних відносин з Росією. Чому так відбувається, намагався пояснити Паата Закареішвілі, колишній Державний міністр з питань примирення та громадянського рівноправ’я, який добре знав особисто Михайла Саакашвілі. 
 
 Паата ЗакареішвіліНа думку Паата Закареішвілі, повна «деокупація» території можлива лише тоді, коли власна держава  стане більш привабливою для сепаратистів, ніж окупаційна влада. Держава має  постійно працювати в тому напрямку, щоб громадяни в окупованих  зонах відчували себе потрібними своїй державі.
 
  Для того, аби абхази та осетинці відчували себе повноцінними громадянами країни, влада Грузії зробила чимало важливих кроків. Наприклад, визнала паспорти громадян Південної Осетії та Абхазії внутрішніми паспортами країни. Грузія досі постачає електроенергію на територію Абхазії та Південної Осетії, хоча для  економіки країни це серйозне навантаження.
 
 Більше того, громадяни цих країн мають право на 100%  безкоштовне  лікування та медичне забезпечення в Грузії, тоді як громадянам Грузії  влада забезпечує  лише 75%  оплачуваного за рахунок країни медичного лікування.  За статистикою  останніми  роками постійно збільшується кількість громадян з Абхазії, які приїздять на лікування до Грузії. Результатом політики  примирення можна вважати відсутність жертв: за останні чотири роки на кордоні з окупованими республіками загинула лише одна людина, вбивство якої визвало осуд та засудження з обох сторін.
 
Однією з великих  помилок, які допустила грузинська сторона, як вважає Паата Закареішвілі, було те, що від самого початку виникнення конфлікту Грузія перестала вести прямий діалог з Осетією та Абхазією. Деякі спроби налагодити діалог були у період 1993 - 2003 років, але малорезультативні. На Женевському переговорному процесі  щодо врегулювання конфлікту Грузія говорила лише  з Росією, яка  опозиціонувала себе як  спостерігач, а не військова сторона. Тому абсолютно ніякого вирішення конфлікту в такому форматі не вийшло.
 
Щодо Михайла Саакашвілі, то на думку Паата Закареішвілі,  його особиста вина в тому, що внутрішній конфлікт Грузії  він виніс на загал, намагаючись в першу чергу не вирішити його, а стати світовою фігурою на фоні протистояння. Росія використала авантюризм М. Саакашвілі на свою користь.  Як вважає Паата Закареішвілі,  корупція не була повністю  знищена за Саакашвілі, навпаки, він створив елітну корупцію, коли гроші «збирали» наверх, а потім роздавали у вигляді тендерів та конкурсів.
 
 
Юлія Адельхова розповідає про сучасне становище турків – месхетинців, що  походять з  грузинської області Месхеті, а нині зазнають  повної дискримінації в грузинському суспільстві. Якщо в Україні депортація кримсько -татарського народу  визнана як злочин сталінського режиму, то в Грузії виселення турків – месхетинців навіть знайшло підтримку серед пересічних мешканців.
 
Турки-месхетинці є одним з народів СРСР, який був репресований та зазнав тотальної депортації з Кавказу відповідно до наказу Й. Сталіна від 21 липня 1944 року. При цьому значна їх частина самовіддано воювала проти Німеччини, зокрема із 46 тисяч мобілізованих турків-месхетинців (майже все доросле чоловіче населення) 26 тисяч загинули на фронті.
 
Незважаючи на це, грузинське суспільство  досі проявляє  гостру  нетерпимість до турків – месхетинців, насамперед на основі релігійної ознаки. Загалом у світі проживає понад  500.000 тисяч турків – месхетинців, з них лише 2.000  проживають у Грузії, оскільки для їх повернення не створено абсолютно ніяких умов.
 
Ніно Іванішвілі – Декан школи журналістики в GIPA, екс-кореспондентка Reuters TV, очолювала Кавказьке бюро Reuters TV протягом 12 років.  Ніно Іванішвілі висвітлювала російсько-грузинську війну 2008-го року, за що отримала престижну журналістську нагороду, нині вважається одним з найкращих та найвпливовіших журналістів - професіоналів в Грузії.
 
Напередодні війни, Ніно отримала дзвінок з Росії від знайомих журналістів, про те «що скоро в Грузії буде спекотно». Готувала кілька сценаріїїв розвитку подій, фактично жила у редакції кілька місяців, поки тривала війна. Вважає, що війни можна було цілком уникнути.
 
 Одна із "родзинок"  програми  - поїздка учасників семінару на кордон з Південною Осетією. Така подорож без сумніву нікого не залишила байдужим. Ціль та мета поїздки – познайомитися ближче з життям на прикордонній території, мешканці якої на власні очі бачили війну.
 
 
 
Перша зупинка  - табір біженців Церовані  неподалік Тбілісі. Поселення було збудоване за 3 - 4  роки. На території табору є школа, дитячий садок, а мешканці табору мають право продавати чи здавати житло в найм. 
 
  
 
          Зупинка у містечку  Горі. До нас приєднується журналіст Гога Апціаурі, що працює у «Радіо Свобода».  Гога добре знає місцевість, він один із небагатьох журналістів, який працював у Горі  під час російсько – грузинської війни 2008 р., коли у місті стояли російські танки. Гога Апціурі каже, що найстрашніший спогад його життя – це коли він пройшов через все  місто, а почув лише власні кроки та дихання. Місто, що повнилося життям, враз стало мертвим. Про те, як розвивалися події в Горі у  2008 році можна почитати у матеріалі Гоги Апціаурі «Щоденник з Горі» на сайті «Радіо Свобода». 
 
 
 
     По дорозі до нас приєднуються кілька автомобілів грузинських спецслужб, вони супроводжують нас на прикордонних територіях.  Ми зупиняємося у селі Детсі,  що на кордоні з Південною Осетією. За огорожою помітно невеличку будівлю з російськими прикордонниками. Приходить смс - повідомлення, що ми в Росії. Нас просять не фотографувати блокпости та військових зі зброєю, але ненароком вони потрапляють в кадр.
 
 
 
 
 
 
Трохи  від’їхавши від кордону ми зупиняємося в центрі села Дітсі, аби поспілкуватися з місцевими  мешканцями. Їх небагато в обідню пору і розмовляють вони не дуже охоче. Загалом прикордонні села мало чим відрізняються від звичайних грузинських сіл – тут є газ, світло, дитячі садочки та школи, транспортне сполучення та дороги у доброму стані. 
 
 
"Так, тут була справжня війна" - кивають головами літні люди. 
 
 
      Посеред кожного села є невеличка будівля, де щодня випікають свіжий хліб. Мені стає цікаво, як відбувається цей процес, тому напрошуюся всередину. В хатині  працює дві жінки, вони випікають хліб у печі на все село. Жінки дозволяють їх сфотографувати  і дають мені на прощання обгорнутий в газету хліб. Він пахне так смачно, що відмовитися неможливо.
 
 
 
    За деякий час знову вирушаємо  в дорогу, зупиняємося в грузинському селі Двані, що також на кордоні з Південною Осетією. У цьому селі проживає всього лише двоє мешканців. Один із них  Мераб -  місцева знаменитість. У 2013 році до  Мераба прийшли осетини і повідомили, що лінія кордону буде переноситися на 100 м,  а так як його будинок стоїть якраз на цій території, він повинен виселитися сам, або вони йому в цьому допоможуть. Мераб був змушений розібрати свій будинок і побудувати новий  подалі від лінії кордону.  Але лінію розмежування так і не перенесли,  будинок Мераба  дивиться на нас пусткою. 
 
 
 
       Мераб займається садівництвом та сільським господарством. Як кожен грузин він має домашнє вино і не хоче нас відпускати просто так. Мераб запрошує нас до підвалу свого недобудованого будинку, де пригощає домашнім  вином. Всі задоволені, і  Мераб також. 
     
 
По дорозі назад ми знову зупиняємося в містечку Горі. Для багатьох це місто відоме тим, що тут народився Йосип Сталін. Щоправда він мав інше прізвище – Джугашвілі, яке в перекладі означає «сталевий». У Горі досі діє музей Йосипа Сталіна, який щороку відвідують тисячі туристів і який приносить державі мільйоні прибутки. Організатори жартують, що з музею ми вийдемо «сталіністами», але пам’ятаючи криваві злочини цього тирана, важко пройнятися до Сталіна повагою.
 
 
     Тим не менше, концепція розповіді екскурсовода  про Сталіна дещо виправдальна – ніби то керувати багатомільйонною та багатонаціональною імперією  неможливо було без жертв. За інформацією гіда, Сталін  добре вчився,  але не зміг закінчити навчання через борги, оскільки його батьки  були бідні і не змогли оплатити навчання. Він знав багато мов, був віруючий, брав участь в  демонстраціях та революційних рухах, за що деякий час сидів у в’язниці. Важко повірити, але це Сталін у молоді роки:
 
 
 
У музеї не має експозицій щодо голодоморів, депортацій  та  репресій цілих народів, якими багата радянська історія. Натомість є зала, присвячена перемозі радянського народу над фашизмом, звісно ж під керівництвом Сталіна. Також є окрема зала з подарунками, які Сталін отримував з різних куточків світу. У цьому бронньованному поїзді колись подорожувала сім'я російського царя, а в роки Другої світової війни його обладнали для безпечного пересування Йосипа Сталіна фронтом. Всередині можна побачити кухню, ванну кімнату, робочий та приймальний кабінет Сталіна.
 
 
 
 
    Одна з довогоочікуваних зустрічей - до нас завітав Гурам Одішарія – відомий письменник, колишній Міністр культури та захисту пам’ятників Грузії. Гурам Одішарія народився та виріс в в Сухумі (Абхазія), але був змушений стати біженцем внаслідок грузинсько – абхазького конфлікту 1992 – 1993  років. Один з його найвідоміших творів – «В Сухумі очікується дощ» про життя під час та після війни. Гурам Одішарія вважає, що війни можна було уникнути:  "когда люди перестают говорить, теряют возможность диалога, тогда приходит война. И эта война пришла. Вначале это можно было урегулировать очень легко. Я в этом уверен. Можно было избежать войны. И в этом я уверен, у меня свои аргументы. Об этом можно долго говорить. К сожалению, ситуация сейчас абсолютно другая.»
 
 
Гурам Одішарія – прихильник політики  примирення через мистецтво. Він ініціатор спільних зустрічей з письменниками Грузії, Абхазії та Південної Осетії. Його книга «Код президента» якраз про дружбу між абхазами та грузинами і про те, скільки спільного між цими двома народами. На жаль, уявити в Україну за одним столом поетів та письменників, що мають різні політичні погляди і прагнуть примирення, поки що не видається можливим.
 
     Взагалі, в сучасній Грузії багато розмов про примирення, хоча для кавказького гонору йти на поступки було доволі  непросто. Однак грузини попри біль та знемогу змогли побудувати свій міст миру - відшукати те, що об'єднує різні народи в одну державу. Змогли припинити кровопролиття та ненависть навколо себе.  І якщо Грузія змогла, то є надія, що Україна також зможе. 
 
 
 

Привіт, мене звати Віталіна. Я - редактор сайту "Жінка - Онлайн". Якщо ви хочете стати автором блогу, напишіть мені: vitalinasevruk@gmail.com

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...