Авторський блог

  • Головна
    Головна This is where you can find all the blog posts throughout the site.
  • Мітки
    Мітки Displays a list of tags that has been used in the blog.
  • Блогери
    Блогери Search for your favorite blogger from this site.
  • Архіви
    Архіви Contains a list of blog posts that were created previously.
  • Увійти

Де ті бандери?

Posted Автор: Створено: в Блог
  • Font size: Larger Smaller
  • Переглядів: 191253
  • Підписатися на оновлення
  • Друкувати

дороги    Мій рідний дядько живе в Росії. В радянські часи його забрали  служити  до армії в маленьке  російське  містечко з великою атомною станцією.

   На той час ми вже пережили Чорнобильську трагедію, тож дядько жартував, що має імунітет до радіації. Відверто кажучи,  його долею не було кому перейматися – батьки на той час померли, а в брата та сестри  (моєї мами) було вже по троє дітей на кожного.  Але ми були раді, що він не потрапив до Афганістану, як багато сільських хлопців, що часто поверталися у цинкових гробах.

Там  в Росії  сталося те, що власне  може статися між будь - якими народами: кохання. Мій дядько -  гарний солдат Олександр з України, розвантажуючи ящики в магазині, познайомився  та закохався в російську  дівчину Наташу, що працювала продавцем.  Вони якось відразу поріднилися та вирішили одружитися.  Мовного та культурного бар’єру не було -  Наташа щойно закінчила з червоним дипломом Львівський кооперативний технікум ( була така практика в Радянському Союзі – відсилати на навчання за тисячі кілометрів).  

 

Це зараз важко уявити російську дівчину з маленького провінційного містечка на навчанні  у великому Львові, де вона спочатку не розуміла жодного українського слова. А тоді такими студентам ніхто не дивувався. Їхати додому Наташі було довго та й дорого, тому  довелося пристосовуватися. Коли я розпитувала її про той період  життя – Наташа  не сказала жодного поганого слова про українців. Каже, у нас не було поділу на українців, росіян чи білорусів. Не було конфліктів та ненависті.

Невдовзі нас покликали на весілля до Росії. Я була підлітком і "вмирала" від цікавості про майбутню подорож, можливо тому запам’ятала все в деталях.  У Брянську була пересадка з поїзда на автобус. Пам’ятаю, ми сиділи в залі очікування і розмовляли між собою українською мовою. Поруч сиділа жінка  з дорослим сином  та  їли черешні. Вони так прислухалися до нашої розмови, що врешті  нам  стало незручно. «Извините, что подслушиваем,  -  першою заговорила незнайома жінка. Просто мы никогда не слышали вживую украинскую речь.  Это так красиво, так мелодично. Я очень люблю Украину.  А вы откуда именно?» Далі моя мама, яка вміє налагоджувати дипломатичні стосунки з будь - ким, особливо з жінками, повністю переключилася на нову знайому.  За кілька хвилин ми вже разом їли черешні.

  Мені з братом стало нудно, тому ми відпросилися на вулицю, погуляти біля вокзалу. Було літо і привокзальний базар дивував нас різними фруктами, які ми не бачили і не куштували досі. З цікавості  ми пройшли  базар  кілька разів.  Брат штовхнув мене в бік: стиглі велетенські персики були акуратно викладені пірамідкою на прилавку, а продавця не було поруч. Я відразу зрозуміла натяк, шепчу йому:  «Не смій. Мама тебе вб’є.»  Але  брат не послухав -  незграбно схопив персик, намагаючись запхати його в кишеню. Як дитина, яка краде вперше, він зробив це так невміло, що персик впав прямо під ноги якомусь чоловікові. А то був продавець, який просто стояв осторонь та спостерігав.  Я почала вибачатися, щось говорити, а він почувши іншу мову, якось напружився. « Ребята, вы с Украины, что ли? З України,  - кажу я, з України. Я зараз  маму покличу, ви тільки братика  в міліцію не віддавайте. Чоловік засміявся та й каже: «Я своих не сдаю. Но ты, мальчик, больше так не делай. Воровать нельзя.»  І  дав нам на прощання по великому стиглому персику.

То був один з уроків людяності, який не забувається. Так само неможливо забути, як гостинно та тепло нас зустріли в Росії. Наташа мала двох сестер, маму та вітчима, які запам’яталися мені  простими, добрими, щедрими людьми. Тоді ще не було ідіотських розмов « а у нас в России газ,  у вас? А у нас газопровод,  вот. Крым ведь наш, а вот не ваш и т. д.»  Ми відразу  відчули себе однією родиною без поділу на національності.  Співали разом  і спали разом, ділилися самим сокровенним та наболілим.  Їздили,  хоч і не  часто,  долаючи тисячі кілометрів, один до одного в гості.  

Росіяни мають простіший побут, чим українці. Вони менш господарюють, але це не може слугувати причиною насмішок. Просто вони інші. Мій дядько зі своєю  українською душею  так не зміг змиритися  з  російською дійсністю.  Під містом придбав невелику хатину  і  як має бути в істинного  українського мужика … завів господарство: свині, гуси, качки, бджоли, посадив сад. А ще в це село російська влада досі не спромоглася провести газ. Тому Саша  створив ініціативну групу і взяв на себе це питання.  Скоро в них  в селі буде газ.

Так і можна було скінчити  ідилічно оповідь, якби не війна в Україні. Надивившись російських  новин, дядько телефонував  і стурбовано  питав чи є ще   в нас ті бандери.  А як є,  то він приїде і  постріляє. Спочатку я жартувала, відповідала, що  звичайно ж є, живуть там же. Справа  в тому, що  в нашому селі є  два чоловіки – батько та син.  Хтось колись  невідомо за що приліпив до них прізвисько «Бандери».  Живуть вони самотньо,  нікому не заважають, тому люди стали називати їх більш ласкавіше - бандерчики.

Пройшло чимало часу, поки в телефонних розмовах  дядько Саша дійсно переконався, що ніяких бандер у нас не має і стріляти нікого не потрібно. Потім дядько телефонував  і питав як Володя – мій двоюрідний брат, якого взяли на війну і відправили на Донбас.  Володя в армії був років з 20 назад, все життя прожив в селі, тримав гектари городів, чимале господарство, але його  відразу мобілізували. Він доводиться рідним племінником для дядька, якого  загалом дуже хвилює конфлікт на сході України. «Ти знаєш, що  Володя потрапив в полон. Але його відпустили.» -  розповідаю я. Дядько хвильку  мовчить, а потім каже:

-  От бачиш, навіть терористи  не мучили його так, як ті бандери мучили та знущалися над людьми.

-   Саша, які бандери, то  вже минуле, історія,  - не витримую я, але переконати його  не сила.

-  Ну ось,  ти тоже підтримуєш цю хунту, - ображено каже дядько. Я з відчаю передаю слухавку іншому племіннику і вони довго  дискутують на тему війни  і стосунків між двома країнами.  

Мама не втручається. Вона знає, що бандер не має і ми ніякі не фашисти. Але минулої влади не ганить – влада провела у село газ. Звичайно, то була більше ініціатива людей, які робили все за свої гроші, але частину відшкодувала держава. Мама, яка все життя  розпалювала плиту дровами,  зимою ранесенько вставала, аби протопити грубку,  вже знає різницю  і мовчить. А ще та влада збиралася дати їй гроші за доїльний апарат, який коштує  4000 тисячі гривень. Була така програма для селян – маєш три корови, маєш право на відшкодування за доїльний апарат. Багато хто з села отримав, а мама не встигла, якраз трапився Майдан і програму заморозили, а гроші вкрали.

   А  ще батькам мали дати гроші за двох телят – також діяла така програма –  вирощуєш більше року молодняк , то платять гроші.   Батьки так старалися, але також не встигли, бо нова влада вирішила, що селяни обійдуться.  Тому половину господарства батьки  просто продали, як багато хто на селі. Яка користь з тієї корови та молока, коли його за 2 грн приймають? Але я особисто рада всім цим змінам, бо скільки  ж можна думати про худобу, а не про себе?

    З братом  мама не свариться, в обох  вистачає глузду. Я не знаю скільки років потрібно, аби ми знову стали нормальними людьми. Аби ми почали мислити без бандер, фашистів та нацистів та звинувачень один одному. Без цих ідіотських пісень та написів, які чують та бачуть  діти та  повторюють за нами. Без цих змагань на най -най -най, ми це вже проходили в Радянському Союзі. Я не впевнена, що стану  за життя свідком людських взаємостосунків між українцями та росіянами.  Хоча  надія є  -    віками українці ненавиділи Польщу, яка гнобила Україну та знищувала державність. А тепер ми майже брати з поляками.  Особливо у ставленні до Росії. Все може змінитися докорінно. Тому я залишаюся оптимістом і любитиму росіян такими, якими вони лишилися в моїй пам’яті. Адже  минуле це той рай, з якого нас ніхто не може вигнати. (Данте Аліг'єрі тссс..)

 

Привіт, мене звати Віталіна. Я - редактор сайту "Жінка - Онлайн". Якщо ви хочете стати автором блогу, напишіть мені: vitalinasevruk@gmail.com

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...