Українські ворожіння та прикмети на Новий Рік

українські ворожінняЖиття без свят, наче дорога без перепочинку. 
Демокріт, ІV ст. до н.е. 
 
 
    У народній уяві  святкові дні були своєрідним «проломом  часу», «кінцем світу», за яким наступало оновлення.
 
У цей час наставав розгул нечистої сили,  тому саме у свята можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби. 
 
   Взагалі, обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Віра у ворожіння була так поширена серед слов’ян, що до цих пір в українських селах  ворожбит чи знахар користується великою пошаною. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів.
   
  Як правило, ворожили не тільки жерці (віщуни), але й жриці (віщунки). Найчастіше кидали жереб: слов’яни - язичники запитували, що буде, чого не буде, що йому робити, що не можна робити.  Жереб мав релігійне значення. Ним часто вирішували суспільні справи, походи і битви, навіть одруження. Так, про вибір нареченої  за допомогою жеребу  йдеться в  «Слово о Полку Ігоревім». Також Нестор розповідає, що смерть князю Олегу від коня, яке справдилося,  напророкували волхви (віщуни).
 
  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. 
 
Дівчата на Новий Рік у старовину  виходили на вулицю і питали ім'я першого зустрічного,  намагаючись вгадати ім'я нареченого. Підслухували розмови під сусідськими  вікнами, щоб зі сказаних слів дізнатися, чи вийдуть заміж наступного року. Опівночі ворожили на розплавленому воску або свинці - лили їх у воду і по застиглих фігурках судили про майбутнє. Про це могла оповісти і тінь на стіні від купки згорілого паперу.
 
Досить небезпечним вважалося ворожіння опівночі з  двома дзеркалами і свічкою між ними. Вдивляючись у нескінченні відображення  дзеркал, можна було побачити судженого, а можна і накликати біду. Намагалися  дізнатися про характер жениха з поведінки півня, перед яким ставили посуд з  водою, зерном і люстерко. Якщо півень підійде до зерна - бути жениху добрим  господарем, якщо до люстерка - хвальком, до води - п'яницею.
 
Ось  ще деякі з  новорічних  ворожінь: слухали голос тварин, за яким завбачували професію чи  характер свого судженого;  удосвіта до сходу сонця йшли до  криниці і видивлялися на себе: якщо відображення «пощерблене», то подружнє життя буду невдалим і  навпаки. 
 
ворожіння дівчатГадали дівчата  напередодні Нового Року  й по гавканню собак, і по  співу півня, і по розмові на вулиці та в хаті, по муканню корів, меканню овець, іржанню коней, ремиганню худоби, і  навіть по тому, як кипить у горщику вечеря: борщ і каша,  як тріщить у печі вогонь, і по погоді, по воді, по вітру.
 
   Ворожіння молоді було  переважно пов’язане з пошуком пари або оповіщенням долі. Часто ворожили на тарілках:  на столі розкладали  тарілки, під якими були сховані  предмети, що мають різне значення:  
 
барвінок – молодиця або дівчина;
голка – кравець або кравчиня;
шило – швець або швачка;
хліб – багатий молодий або багата молода;
коробочка – убога молода або убогий хлопець;
келих – пияк або пиячка;
гріш – бaгатий та скупий;
олівець – професор або письменник;
карти – картяр;
перстень – скоре весілля.
 
  Хлопець або дівчина стає плечима до столу. Ворожка тим часом  переставляє посуд так, щоб ані одна тарілка не стояла на  своєму  попередньому  місці. Очевидно, всі тарілки мусять бути однакові. Підходить той, що має собі ворожити, підносить тарілку і читає свою долю.  
 
Печення балабушків
 
    Балабушки (пампушки)  – невеликі круглі тістечка з білої муки. Коли балабушки спечуться, кожна дівчина позначає  свою балабушку кольоровою ниткою. Тоді розкладають балабушки рядком, впускають  до кімнати пса, що вже цілий день нічого не їв. Отжe, голодний пес вирішує долю. Котру балабушку пес перший  вхопить, того власниця перша вийде заміж, а як котрусь не зачепить — її власниця залишиться дівувати. А чию балабшку пес лишень надкусить, її власниця буде покинена  хлопцем.
 
До пари?
В мисочку насипати насіння гарбуза. Набрати жменю цього насіння, порахувати, і якщо їх є «до пари» – буде  весілля.
 
Чи зійдуться?
На миску з водою пустити дві голки, або лушпинки горіха (можна зі засвіченими свічками в них) та ворожити, чи вони зійдуться чи потонуть.
 
Багато сказань, леґенд і вірувань пов’язано з новорічною ніччю.
 
● У новорічну ніч перед першими півнями горять зачаровані гроші.
● Відьми вилітають на кочергах на місяць — виганяють туди старий рік.
● Усі духи хати збираються і радяться, бо з завтрішним димом від дідуха полетять  у небо, а відтіля на ниву. 
● Коли на новий рік місячна ніч — то місяць розмовляє з сонцем і зірками, а сонце призначає   кожній зірці новонароджену душу. 
● У новорічну ніч ніхто не спить. Не можна спати, бо треба Новий рік зустрічати, вирядивши Старий рік, і  охороняти майно від злих сил. Треба оберігати корів від відьом, бо в цю ніч вони зі Старим роком на мітлах літають на місяць.
 
Народні новорічні  прикмети:
 
Коли під Новий рік небо в зірках, буде урожай грибів.
Якщо в перший день Нового року сильний мороз і малий сніжок, то добре вродить хліб. Якщо ж тепло й безсніжно -хліб уродить погано.
Якщо до Різдва буде багато бурульок під стріхою, добре вродить ярина, особливо ячмінь.
На Новий рік погода — буде в полі урода;
Як Новий рік — так цілий рік (приповідка).
 
На новорічні свята в багатьох регіонах України було прийнято водити Козу.
Водячи Козу на Різдво (в деяких місцевостях під час щедрування) від господи до господи, намагалися не тільки заворожити врожай на майбутній рік, а й, приклавши силу померлих родичів, відродити (разом із народженням нового року) творчу енергію для цілого роду. 
 
  Оскільки життя природи ототожнювалося із життям людини і – навпаки, то до часу, коли вмирало старе і народжувалося нове, коли люди поєднувалися зі своїми предками та символічно з ними вмирали, щоб оборонити себе від можливої смерті, приурочувалася смерть - народження Кози. Власне, так з’явилась ідея «офірного козла». Дослідникам добре відомий зв’язок рядження з потойбіччям, а отже, і з померлими родичами.
 
   Найхарактернішими ознаками рядження були маска (намащування обличчя сажею чи борошном) і вивернутий вовною кожух (або ж будь-який інший одяг). Саме так споряджали Козу. На Бойківщині Коза складалась із довгої жердини, на яку накидали  кожух навиворіт, причепивши дерев’яну голову зі справжніми рогами. На Чернігівщині Козою був парубок, одягнений у кожух вовною догори. У Кози був хвіст із соломи, а на роги вішали дзвіночок. Використовували одяг навиворіт і в поховальному обряді, як знак належності до потойбіччя, де все не так, як у світі живих. Що тут мертве — там живе, що тут гарне — там потворне, що тут добре — там зле, і навпаки.
 
    Сама ж маска була еквівалентом сліпоти. Вона теж могла позначати тільки представника  «нижнього» світу, свідчити про особливу магічну силу, якою той володів. На зв’язок із потойбіччям вказує і наявність соломи у вбранні Кози та Діда, який її водив. Цього Діда називали Солом’яним, бо він мав одяг, бороду та вуса, зроблені із соломи.
 
Образ цей більше пов’язаний із обрядом, як із складом персонажів «Кози». Його партнером є лише тварина, що виконує накази Солом’яного діда. Останній, на думку глядачів, зв’язаний із силами, які дають йому змогу приборкати норовисту і вперту тварину». 
 
Цікаво, що образ Кози присутній у карпатських поховальних забавах. Вчені стверджують, що це був магічний обряд пов'язаний з ритуальним сміхом, що мав повернути мертвого до життя. Так це чи ні, але достеменно відомо, що водять Козу не тільки в Україні, але й в інших слов’ян: в Молдові, Вірменії, Литві.

Comments:

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...