ДІВА ОБИДА

І Стали над прірвою — хто потойбіч? ─
темні обидва.
Плакала в ніч із коханих облич
Діва Обида.

Хтось упаде — бо немає для двох
місця на світі.
Душу якого заманює Бог
в порвані сіті?

Вже прикипіла до тисячі пліч
траурна бинда...
Кликала пріч із пекельних сторіч
Діва Обида.

Вже перейшли чудеса і хрести,
нетрі і скали.
Люто гнучи задубілі хребти,
що там шукали?
Віщого слова? погибелі? Чи
їдла для бидла?..
Ще озирається, нитку рвучи,
Діва Обида:
може, душа, спопеліла дотла,
не озвіріє...
Чом же ти ймення Обиди взяла,
Діво Маріє?

Автор: Ігор Римарук